Драматичні твори

М а н ю р а — друкарка, гарненька дженджуриста дівчина, виходить із канцелярії і підбігає до телефону.

М а н ю р а. Так... торговельно-виробничий комбінат. Що? Кого? Кучерявого? Бориса Михайловича? Ні, немає. А? Так, ще зовсім не було. А хто питає? А, це ви, Семене Васильовичу. Так, я. (Сміється.) А вам яке діло... От мені клопіт, можете розказувати. Що, що, жінці? То хіба в нього є жінка? (Слухає.) Да ну! Що, що? В селі? (Сміється.) Молочниця? Ат, ви все вигадуєте, не хочу з вами і балакати. (Вішає трубку і підходить до Прищепи.) Григорій Івановичу, а Григорій Івановичу, чи ви чули?

Прищепа (не одриваючись од паперу). Не мішайте, Манюро, треба протокол кінчати.

М а н ю р а. Ат, що там протокол. Слухайте, невже правда, що каже цей Суспа по телефону, що Борис Михайлович жонатий. Та що нібито у нього жінка на селі, стара баба, молочниця. Уявіть собі: молочниця, що носить в місто молоко на спині в коробці. От тобі і мадам Кучерява! (Сміється.)

Прищепа. Так вам і треба — не залицяйтесь до чужих чоловіків.

М а н ю р а. Подумаєш. Потрібний він мені дуже, ваш Кучерявий,— я таких товстих не люблю. (Ніжно.) Я люблю таких (дивиться на нього) худеньких, блідненьких, щоб очі були великі та сумні, а між бровей морщинка — от така (зсовує пальцями свої брови), тільки у мене ніяк не виходить. А то Кучерявий.

Прищепа. Зате він вас любить. Не дурно ж вас і службовці замість Манюрочки прозвали Культурочкою, бо ота культура з язика в Кучерявого не сходить.

М а н ю р а. Ат, вигадали. Я знаю, якої йому культури треба. (Сміється.)

Увіходять Анкетов, Футорянський і Макарон.

А н к е т о в. Начальства ще немає. (Дзвонить по телефону.) Прошу Держбанк. А? Що? Занято. (До Манюри.) Добридень, Культурочка, ви вже тут? (Дзвонить.) Це Держбанк? А? Що? Дайте одбой. Велів, щоб сьогодні ж, кров з носу, дістати дві тисячі,— треба, розумієте, завдаток за автомобіль платити, а грошей... (До телефону.) Це держ-

С>ГЛ

банк? Та якого ж біса ви не роз’єднуєте. Щось у мене сьогодні знов живіт чогось... (Тре живіт.)

Макарон. Який автомобіль? То хіба ж нашому комбінатові потрібний автомобіль?

Анкетов (кидає трубку). Ні, мабуть, я сьогодні не додзвонюсь.

М а н ю р а. Автомобіль? Та що ви! От добре.

Макарон. Як? В мене майстерня стоїть, немає ні сукна, ні бязі, не можу замовлень виконувати, а він автомобіль. Мало ще про нього кажуть, що з дівчатами гуляє, буде тепер на машині возить. Тьфу!

Анкетов (затикаючи вуха). Що вони кажуть! Хіба ж можна так про начальство.

Бубнов (просовує голову в двері). Хто з дівчатами гуляє? Борис Михайлович? Го-го, та ще й як гуляє. Здоров, Макарон, ніколи тобі не догодиш, звісно, опозиція — правий ухил. Начальству (уклоняється Прищепі), секретареві — Манюрочко, Культурочко, моя сироїжечко! Головбухові — поваження. Так з дівчатами, кажете, гуляє? А ви бачили, на яких він вчора вороних катався увечері? Го-го! Змії, а не коні. Любить утнуть, що й казати. А головбух усе записує та записує, начальство катається, а він записує — чик-чик і готово — списати на щот правління, правда, товариш секретар?

П р и щ е п а (сухо). Ви до мене? Вибачайте, мені нема часу. (До Манюри.) Зараз же надрукуйте цього протокола, чотири примірники, як завжди. Та скажіть, будь ласка, кур’єру, щоб зараз же порозносив ці повістки на завтрашню нараду.

Манюра. Добре, я зараз скажу. (Виходить.)

Бубнов (підморгує). Сурйозний секретаріцик, так і криє.

Увіходить Крушевська, молода, дуже гарна дама, надзвичайно елегантно і до лиця вдягнена, зараз помітно схвильована.

Крушевська. Скажіть, будь ласка, Бориса Михайловича немає?

Анкетов. Ні, ще не було.

Крушевська. Ах, боже ж мій, мені ж його так конче треба бачити. Коли ж він буде? (Дивиться на стінний годинник.) Одинадцята година. Може, його не буде, може, він поїхав куди?

Бубнов. Ні, він, мабуть, зараз буде.

Крушевська (сідає і нервово обмахується хусткою, потім підводиться і нетерпляче ходить по кімнаті). Ні, я не можу ждати, скажіть, будь ласка, Борису Михайловичу, що приходила Крушевська по дуже важному ділу.

А н к е т о в. Добре. Я скажу.

Кру шевська. Будь ласка. (Хутко виходить.)

А н к е т о в. Бачили? Хто це така? Ну, і красуня!

М а н ю р а (зараз же висовує свій ніс із-за двері). І зовсім не красуня, тільки що намазана. (Притуливши руку до рота, неначе рупор.) Це симпатія Бориса Михайловича. (Зникає.)

А н к е т о в. Да ну! А проте (затикає вуха), я не слухаю.

Макарон. Спекулянтка відома. Чоловік її кілька разів в допрі сидів.