Драматичні твори

Пшеничний. Правильно, піп кладе своє, а комуніст своє, і кожний дбає тільки про себе, хто дужчий, той і користується природою для себе, ха-ха-ха! А інші не суйся. Так-то, вельмишановна Мокрино Іванівно. Ви — натура, а вони — культура. Ось, значить, і давайте їм молочка, сметанку, вершки да вареники, хочете — отцу Афонасію, а не хочете, так і безбожники з’їдять, а тільки спасибі ніхто не скаже. (Сміється.)

Скиба. Може, це й було так досі, а тільки наша мета — мета робочого класу — це примусити культуру, щоб вона служила всім людям, а не яким-небудь дармоїдам, як в капіталістичних державах. І коли ми досягнемо цього, то не буде вже розподілу на освічених і неуків, інженерів та простих робочих. Найвища мета культури — це перетворити в трудову єдність, в один могутній колектив все людство цілого світу.

Мокрина (береться за голову). Ой, щось у мене аж в голові завертілося.

Віл за вікном: му-у-у-у.

Пшеничний (регоче). Чуєте, обзивається ще одна культура?

Мокрина. Ну, то я вже бачу, що він не дурно обзивається, бо він розумніший за всіх вас. Тепер я вже розумію, ось як заведемо ми молочарське господарство, та ще як купимо гуртом білоголових або червононімецьких бугаїв, та засіємо трав’яний клин в нашому созі, то це й буде справжня культура.

Скиба (сміється). Правда, Мокрино Іванівно, правда. Це найкраща культура в світі, ну, а поки що прощавайте, мені вже треба іти. (Цілує у неї руку.) Не забувайте ж мене, тіточко, знаєте, про що я вам кажу.

Мокрина (цілує його). Та знаю вже, знаю. Добрий ти хлопець. А тільки й тебе до міста тягне. (Зітхає.) Ну, іди з богом. Може, й правда, що тобі треба побачити світу, дивись тільки, не загуби, що маєш. (Зітхає.)

Скиба. Не бійтеся, не загублю. (Виходить.)

Галя зривається й убігає за ним.

Пшеничний (штовхає Вознюченка під бік). Дивись, чи не спізнився ти зі своїми цукерками...

Вознюченк о. Та не штовхайтеся, ви ж знаєте, що. я боюсь лоскоту.

Пшеничний. Ами до вас, шановна Мокрино Іванівно, по ділу. Культура, розумієте, культурою, а діло — ділом.

Мокрина. А яке ж там діло? Та сідайте-бо, чого це ми стоїмо. (Сідає.)

Усі сідають.

Пшеничний. Діло, Мокрино Іванівно, таке. Чули ми, себто я та преподобний наш дяк Захарій...

Фіялков. З отцем Афонасієм.

Пшенич и и й. А також шановливий наш добродій Воз-нюченко (показує), що ви невдоволені порядками в нашому созі.

Мокрина. А що ж, таїти нічого — куркульські порядки, кожен до власного господарства тягне,— тільки і є спільної турботи, як би державу обдурити.

Пшеничний. Ех, Мокрино Іванівно, прикро нам такі слова чути. Самі ви, здається, жінка солідна, зуміли на 5 десятинах міцне господарство завести, а проти справжніх господарів агітуєте.

Мокрина. І зараз скажу, доки його батько (показує на Вознюченка) головуватиме в созі, не буде в нас ні спільної праці, ні зайнятого пару, ні трав’яного клину, а значить, і молочарського господарства не буде. Бо на наших клаптиках путящих корів не вигодуєш.

Пшеничний. Правильно. Правильно. Нічого не кажу, але це ж справа хазяйська, так би мовити, економічна^ агрономічна, профілактична і цілком (підіймає пальця) аполітична. Вас, Мокрино Іванівно, пориває до молочарського господарства, то при чому ж тут політика? А втім, чули ми, тобто я та оця поштенна книшохапія ^и...

Фіялков. З отцем Афонасієм. (Наливає і п'є потроху наливку.)

Пшеничний. Що ви гадаєте організувати молочарське господарство разом з сусіднім созом «Селянський пролетар». А для цього збираєте коло себе всіх голодранців з нашого созу та агітуєте проти Вознюченкового (показує) батька. Вже нібито й плана склали, хочете спільний клин засівати, спільні будівлі будувати для худоби, словом, трохи не якусь комуну з босоти організуєте.

Фіялков. О, безбожіє. Тьфу.

Пшеничний. Так ось і подумали ми — тобто я, молодий Вознюченко та оцей довгополий дурман, сіреч опіюм... ¹²

Ф і я л к о в. З отцем Афонасієм. (Жує пиріг, а ще два засовує в кишеню.)

Пшеничний. Надумали ми запропонувати вам зробити це саме на більш, як би то сказати, на більш наукових основах. Ну, навіщо вам, розумієте, зв’язуватись з отою шпаною? Щоб завести молочарське господарство, а може, ще й сироварню, потрібні всамперед гроші. Ну, одержите ви, скажемо, кредити на молочну худобу. То на ті ж кредити насуне до вас аж з двох созів стільки босоти, що матимете ви не корівок, як гадаєте, а один тільки коров’ячий хвіст. Ви, я знаю, жінка солідна, молочарське діло любите й розумієте, то чи буде ж у вас задоволення з такою кон’юнктурою? І ось, замість збирати саму босоту, надумали ми — тобто я, мій дядько Ковтуненко, потім оця бувша релігія...

Фіялков (з повним ротом). З отцем Афонасієм.