Драматичні твори

Пшеничний. І, нарешті, молодий Вознюченко, організувати міцну, справжню молочарську артіль із справжніх міцних господарів. Земельки у нас вистачить, від кредитів, звісно, не відмовимось, але й власних грошей дамо на перший, випадок. А вас, шановлива Мокрино Іванівно, ми запрошуємо, по-перше, до спілки — в пайку, а по-друге, за, як би то мовити, за директора, чи що, щоб ви усім, розумієте, розпоряджалися, як робити і що, ви ж це діло добре знаєте'.'

І ніяких грошей вам давати не треба, навпаки, ми ще самі гілатитимемо вам щомісячно за вашу працю, ну, скажемо, п’ятдесят карбованців, а як діло добре піде, то ще дамо вам деякий відсоток з прибутку, розумієте. І будете ви, таким чином, неначе, як то пишуть в газетах, «червоний директор», будете одержувати щомісячно готовенькі гроші, працюватимете і у нас, і на власному господарстві, і ніяких, розумієте, клопіт.

Ф і я л к о в (п'є наливку). Просто як в царстві небесному або в допрі ¹³.

Пшеничний. Ну, звичайно, з формального боку і у нас буде колектив, колгосп.

Мокрина. І оце все, що ви мені пропонуєте?

Пшеничний. А звичайно, все, здається, пропозиція гарна.

Мокрина (підводиться). Ну, то вибачте ж мене, Євста-хій Амосовичу. Ви хоч і вчена, здається, людина, а тільки мене вам не перевчити. Я люблю працю більш усього на світі, і те, що я хочу збудувати, це для мене не найми, в яких я мушу діставати плату як наймичка, а живе та рідне діло, і йому я віддам всю мою душу, розумієте, всю душу. Ось тому-то я й хочу, щоб біля мене руч-об-руч працювали ті, яким ця справа така ж рідна, як і мені, що самі робили змалку власними руками, що здобували хліб важким трудом, а не чужим потом. І коли ми збудуємо нашу маслярню й сироварню, коли ми позасіваємо гуртом конюшиною та викою трав’яний клин, коли заведемо кращих корівок та бугаїв, коли я побачу, як майже для половини села знайдеться жива та корисна праця — це й буде для мене нагородою, а не ваші гроші, якими ви гадали купити мою вдачу, не така ж моя вдача, вибачте, і не вам її купити.

Пшеничний (уразливо). Та вже бачимо, шановливі Мокрино Іванівно, яка у вас вдача,— більшовицька, нічого казати.

Ф і я л к о в. Просто капебе.

Мокрина. Там вже більшовицька чи ні, а тільки вибачайте, такого діла я вам не продам. Це діло для громади, а не для двох або трьох куркулів, щоб чужими руками жар загребли.

Пшеничний (підводиться). Та вже чуємо, чуємо, шановливіша Мокрино Іванівно, чуємо вашу декларацію. Дивіться, пожалієте, та пізно буде.

Ф і ял ко в. Покайтеся, ‘поки не пізно, почтеннійша Мокрино Іванівно. Щоб не покарав вас господь, ібо, як каже писаніє,—«путь грішників вимощен камнями, но в кінці його пропасть адова».

Пшеничний (штовхає Вознюченка в бік). Ну, а ти чого розсівся. Ходім, заснув.

Вознюченко (зривається). Та не штовхайтеся, Євстахій Амосович, ви ж зінаєте, що я боюся лоскоту.

Пшеничний. Ну, то оревуар, себто до побачення. Подумайте все ж таки, Мокриио Іванівно. (Ікає.) Гріх, великий гріх. Зане сокрушить господь путі нечестивії \ пошле безбожникам каїнове трясеніє ^І4.

Мокрина. Добре, добре, ходіть здорові.

Фіялков. Гіезієво прокаженіє.

Мокрина. Забирайтесь, нічого тут, чули?

Фіялков. Іудино удавленіє ¹⁵.

Мокрина. Забирайтесь, кажу вам.

Гості виходять.

Фіялков (знов висувається із-за двері). Ананія і Сеп-фори погибель . (Зникає.)

Мокрина (одна). Бач, які розумні знайшлись, теж куль-ту-ра. Та що це за день сьогодні, прости господи.

Широко розчиняються двері, й шумно увіходить помітно підпилий Кучерявий.

Кучерявий (співає).

Арруж’єм на солнці сверкая,

Турум-туру-рум-туру-рум.

А далі забув і не знаю.

Турум-тур-рум... (Зупиняється.)

Га, це ти, Мокрино, добре, чи ти не знаєш часом, як далі співається ця пісня? Арруж’єм на солнці сверкая... а проте, хіба ж ти знаєш куль-тур-ні пісні, наприклад (дуже голосно:) «О баядера, ти прекрасна, як сон».

Корова під вікном: му-у-у-у.

Мокрина (хитає головою). Ну, чи ви бачили. Всіх корів роздратував.

Кучерявий (злісно). Тьфу! Хіба ж тут можна заспівати що-небудь культурне в цьому коров’ячому хліву. (Лізе під ліжко і дістає відтіля чемодан, становить на лаву і починає класти в нього білизну, одяг, тощо). Ніякої куль-ту-ри.

Мокрина (дивиться деякий час мовчки, що він робить). Що це ти робиш?

Кучерявий. Ти ж бачиш — чемодан укладаю.

Мокрина (стурбовано, але не показуючи цього). То хіба ти їдеш куди?

Кучерявий (байдужливо). Авжеж їду.

Мокрина. Як їдеш? Куди?

Кучерявий. До міста з Суспою... поїду хоч провітрюсь на день чи два, а то тут (ікає) зовсім здурієш... з цими коровами.

Мокрина. З Суспою? Та навіщо ж ти стільки білизни набираєш... одягу?