Читаем Драматичні твори полностью

Г а л я (виривається). Ні, ні, тепер я добре розумію: нове життя це нове кохання, нова дівчина, може, та сама комсомолка в червоній хустці, про яку ти казав,— ну, то їдь собі й цілуйся з ними, а мене не чіпай.

Увіходять дяк Ф і я л к о в, фельдшер Пшеничний і молодий Возню-ченко, гладкий, незграбний, по-міському, але без толку причепурений парубок, з коробкою цукерок у руках.

Пшеничний. І тут її немає. А, добридень, Ганно Пилипівно, а де ж ваша шановливіша мамаша?

Фіялков. Почтеннейшая Мокрина Іванівна? Благочестивіша господиня дома сего?

Вознюченко весь час безупинно уклоняється Галі.

Галя (замішана). Мама, здається, дома... зараз прийдуть.

Вознюченко (продовжує мовчки уклонятися Галі). Екхм-гм-гм.

За вікном раптом чути протяжне мукання вола: му-у-у-у-у.

Пшеничний (сміється). Що це ти, Вознюченко, вже по-волов’ячому мукаєш, хіба ж так можна? (Тикає його під бік.)

Загальний сміх.

Вознюченко (глибоким басом). Оставте, пожалуйста. Я лоскоту боюсь.

П'шеничн и й. Лоскоту боїшся, а женитись хочеш, а як жінка да залоскоче?

Вознюченко (до Галі). Дозвольте для першого знайомства презентувати вам коробку мармеладу — з власної крамниці,

Г а л я (ще більш змішавшись). Я... я... не знаю, та.'Я(щ% їм цукерок ..ніколи. .(Відступає*) , ; вдлЗ

Вознюче нк о. Прошу, будь ласка, від щирого серця. (Всуває їй в руки коробку.)

Галя (нерішуче бере). Та на що це... я ж і не знаю вас зовсім. (Кладе коробку на стіл.)

Знов під вікном мукає віл: му-у-у-у-у.

Загальний регіт.

Пшенични й. Презенти дівчатам не вадять, та ще в присутності представників науки (показує на себе) і бувшої релігії (показує на Фіялкова.) їжте, Галочко, на здоров’ячко.

Фіялков. Бо як говорить писаніє—всякое даяніє благо.

Скиба (до Галі тихо). Чи не думає він свататись до тебе, це одоробло,— нехай тільки спробує.

Г аля (трохи сміліше). А що ж, і піду, буду купчихою, тобі на злість,— щоб не кидав.

Хутко увіходить Мокрина, схвильована і неначе розгублена, скинувши хустку з пліч, вона зупиняється на мить коло дверей.

Пшеничний. Ось і Мокрина Іванівна! Добридень, а ми вас ждемо.

Фіялков. Почтеннійша Мокрино Іванівно.

Мокрина (ні з ким не здоровкавшись, підбігає до Пшеничного і нервово хапає його за руку). Євстахіє Амосовичу, ви людина вчена, скажіть мені ради бога, що таке куль-ту-ра?

Пшеничний (здивовано). Культура?

Фіялков. Культура?

Скиба. Культура?

Вознюченко (октавою). Культура?

Віл під вікном: му-у-у-у-у.

Усі разом. Що таке культура?

Пшеничний. Та навіщо вам це, вельмишановна Мокрино Іванівно?

Мокрина. Ради бога, мені це дуже важливо.

Пауза.

Фіялков (піднявши палець). Культура, почтеннійша Мокрино Іванівно, це ні что іноє, как розврат, або, по-нашому, розпутство.

Мокрина (сплескує руками). Так я й знала!

Фіялков. Однажди, во єдину із субот я був з отцем Афонасієм в городі. Коли ж чуємо — музика, бачимо — посередині вулиці іде не менш як сто дівчат, всі молоді й гарненькі, як одна, і що ж би ви думали,— всі зовсім без спідниць, з голими руками й ногами, а персі в обхват як облипло. Єгда же приїдох в ужас і вопросих одного із громадян, что сіє, то він отвещав, рече: це куль-ту-ра. То ось що таке культура, почтеннійша Мокрино Іванівно.

Мокрина (в жахові). Так ось чого, значить, забажалося Борису Михайловичу — дівчат з голими ногами!

Галя (сміється). Та що це ви, мамо, це ж фіз-куль-тура і ніякої розпусти тут немає.

Мокрина. Фіз... ну, а де ж культура?

Пшеничний. Культура, вельмишановна Мокрино Іванівно, це як би вам сказати,— це такий спосіб, щоб стати вище понад інших людей. Наприклад, я людина освічена, майже, гм, доктор, ну, то, розуміється, я вище за якого-небудь мужика-хама, а чому? Тому, що в мене куль-ту-ра. Здається, ясно.

Скиба (обурений). От такі-то подібні вам чемберлени і псують культуру! Це пригноблення, а не культура. Культура — це власть людини над силами природи, ось що таке культура. Все, що людина дістане, здобуде власним трудом, розумом, хистом із природи — оце й єсть культура!

Фіялков. Оце і я так розумію! Наприклад, єгда ми з отцем Афонасієм обходимо на Великдень або на різдво селян, то сії дари природи, как-то: ковбаси, борошно, масло, мед, рушники (піднімає палець), навіть яйця — сіє все і єсть культура. А поєлику сії дари природи служать нам, то, значить, ми з отцем Афонасієм суть вищестоящіє люди, через те й іменуємось служителями культу, значить, насаждаемо культуру.

Скиба. Дурман ви насаждаете, а не культуру. Одне в цьому правда, що селяни безкультурна маса, а ви цим і користуєтесь.

Вознюченко (регоче). Та звісно ж, мужик, що мішок, що в нього покладеш, то він і несе.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература