Драматичні твори

Мокрина (до Кучерявого). Та що з тобою? Чого це ти такий смутний сьогодні — не їв нічого за обідом, може, болить що, крий боже? (Пригортається до нььго, зазираючи в очі.) Чого ти такий?

Кучерявий (курить). Та ніякий, що ти вигадуєш?

Мокрина (горнеться до мужа й бере його за руку). Ну, з’їж хоч один пиріжок, ти ж любиш з повидлом, або, може, хочеш, я принесу сметанки.

Кучерявий. Я ж казав, що нічого не хочу. (Дивиться вбік.)

Мокрина (зазирає йому в очі). Ну, то скажи ж, чого ти такий смутний. Я ж бачу, що в тебе щось є на думці.

Кучерявий (хмуро усміхається). На якій там думці, хіба може бути що на думці або в голові при такому житті, як у мене,— їм, п’ю, сплю — ось тобі й всеньке життя; спитай он у свого кабана, що ти годуєш на різдво ^!,— багато в нього думок?

Мокрина (сплескує руками). Ото, крий боже, що ти кажеш, Борисе, то хіба ж ти кабан.

Кучерявий (хмуро). Недовго й до кабана, ще трохи, то, мабуть, і захрюкаю. Сьогодні як учора, учора як завтра,

■Ш

день за днем, рік за роком, не вгадаєш, як і життя промине... Як подумати, що ось вже скоро сім років, як я сиджу тут у тебе в приймах, то аж страшно стане на душі... Що я зробив, чого здобувся за цей час? Мої товариші — он в газеті (бере зі столу і знов кидає газету) вгору пішли, силу забрали, ділами в місті орудують, а я що? В приймах сиджу сьомий рік, тільки і знаю, що їм та сплю, он яку пику відпас, то невже ж я не варт чого іншого? Невже ж я не побачу нічого кращого за увесь мій вік? Адже ж в мене є й сила, й розум, здається, гору б міг перевернути оцими руками.

Мокрина (сплескує руками). То невже ж тут нема чого робити, вдома, на землі? Я баба, а й то не пригадаю, де б тільки взяти часу, щоб зробити все, до чого кличе мене праця, земля, сьогоднішній день! Скільки треба мені потупати, щоб добутись пуття на моїх п’яти десятинах, на отих дідівських клаптиках, де ні кращої сівозміни не заведеш, ні кінської праці не окупиш. Скільки б’юся я в нашому созі², щоб засіяти спільно хоч одне поле, щоб завести трав’яний клин для корів. Але я допнуся свого! Я допнуся свого! Я допнуся, щоб викинули з созу отого Вознюченка, що тягне до куркулів та одби-ває інших од спільної праці. Я допнуся, щоб і у нас завели молочарське хазяйство, як в Любинецькій комуні. Ах, якби ти знав, якого я бачила бугая в цій комуні³ — розкіш! Сам, розумієш, муругий, а морда біленька та гладенька, неначе шовкова, гарна-прегарна, мов у тебе, мій любий, так би, здається, й поцілувала, а очі чудові та розумні — тільки що не говорить.

Кучерявий (розлючений зривається на ноги). Я бачу, що в тебе тільки бугаї в голові! Не досить того, що мені й так не можна показати носа на вулицю. З мене й так сміються у вічі. Вчора я сам чув, як дівчата казали про мене: «Дивись, он бугай, що придбала собі Коваленчиха на розплід, який гладкий». Бугай на розплід — ось моя доля! І в той час, коли є щасливі люди, що живуть в місті, де театри, клуби, електрика, жива робота... куль-ту-ра (знов сідає, відвернувшись і поклавши голову, на руки), тільки я один мушу сидіти в цьому коров’ячому болоті.

Мокрина (обурена, підводиться в свою чергу). Ага, тепер я бачу, в чім діло! Я тобі просто обридла, тобі потрібні панянки в шовкових панчохах. Я знаю, відкіля в тебе такі думки, яким вітром нанесло. Це все той Суспа нагавкав, пройдисвіт пекельний, щоб його з димом та чадом винесло, це він тебе збиває, це він підмовляє, щоб ти мене кинув та з ним до міста подався, то нехай же він тільки прийде, я йому все пригадаю.

•Суспа увіходить жваво й весело при самім кінці Мокрининих слів. Він в міській бекеші й шкіряній шапці з навушниками, яку зараз же

скидає.

Суспа. Кому це ви збираєтесь пригадувати, вельмишановна Мокрино Іванівно? Як ся маєте, добридень, як ваші корівки поживають? Ну, здається, все скінчив, акт готовий, всі підписали, копія Чемберленові ⁴, слава тетереву ⁵, здається, сьогодні їду. А ти все їси — й до обіду, і після обіду — ха-ха-ха! От життя! Що то, значить, жінка любить, так і несе то пиріжки, то варенички, то медку. Може, й мене почастуєте, шановна Мокрино Іванівно?

Мокрина (не дивиться на нього, сухо). їжте, коли хочете. (Відвертається й виходить.)

Суспа (здивовано дивиться їй вслід). Фу-фу-фу! Що це таке? Яким це вітром подуло? (Сідає коло Кучерявого і закурює цигарку.)

Кучерявий (неохоче). Сердиться на тебе, що ти мене підмовляєш до міста їхати.