Драматичні твори

І голубими берегами Комуна сяє вдалині!

В комуну йдем,

Червоний край,

Із революції мечем Вперед,

Рушай!

Завіса.

НАТУРА Й КУЛЬТУРА

ДІЙОВІ ОСОБИ

Мокрина Коваленчиха — 35 літ.

Галя, її дочка — 17 літ.

Тетяна, її мати — 55 літ.

Петрусь, її син — 12 літ.

Кучерявий, другий чоловік Мокрини— ЗО літ.

Скиба, молода людина, сусіда.

Пшеничний, фельдшер.

Ф і ял к о в, дяк.

Вознюченко, крамар.

С ус па, службовець з міста.

Стусаненко, селянин.

Прищепа, секретар.

Анкетов, бухгалтер.

торговельно-виробничого комбінату в місті’

М а н ю р а, друкарка.

Макарон, зав. кравецькою майстернею

Футорянський, зав. цукерочною фабрикою

Бубнов, зав. слюсарною майстернею

Заноза.

К р у ш е в с ь к а, дама.

Селяни і селянки.

ДІЯ ПЕРША

У хаті Мокрини. Зимовий день. За обідом, що підходить до кінця, сидить уся родина — са*ма Мокрина, пишна, літ 35, красуня, повна, рум’яна, чепурненько вдягнена в звичайному селянському вбранні, її дочка Галя, зовсім молода, тоненька й струнка дівчина, Петрусь—хлопчик літ 12, Тетяна — Мокринина мати, жвава, сухенька бабуся, і Кучерявий — другий чоловік Мокрини, що перебуває в неї в приймах, вродливий, повнолиций і гладкий дядя, літ ЗО, голений, без вусів і бороди, в одягу військового покрою.

Мокрина. А ти чому не їси, Петрусику? їж мені все, а то й яблук не дам.

Петрусь. Я більш не хочу.

Мокрина. Що то значить не хочу — треба їсти, поїдеш до міста вчитись, таких вареників вже не побачиш. А ти чому

не їси, Борисе? Та що це сьогодні ніхто нічого не їсть, хіба погані вареники?

Кучерявий. Спасибі, я вже ситий.

Мокрина. Може, ще ковбаски хочеш? Мамо, покладіть Борису Михайловичу ще ковбаси.

Кучерявий. Та годі-бо, не клопочись, так понаїдались, що й дихати нікуди. Он Суспа й то дивується, що ми стільки їмо.

Мокрина (з незадоволенням). Суспа, Суспа. Багато він тямить, твій Суспа. Йому б тільки горілку смоктати. Чого це він, до речі, приїхав, цей Суспа?

Кучерявий (хмуро всміхається). Чого приїхав... ревізію робить в сільраді. Не всі ж отак сидять, як я, та їдять з ранку до вечора. Інші й діло роблять. До Суспи тепер рукою не дістанеш... Окружний інспектор... неабияка свиня.

Мокрина. Подумаєш... інспектор. Не вірю я щось в його роботу — язиком дуже меле.

Петрусь. Мамо, дай яблука, я вже піду ковзатись, пізно.

Кучерявий (підводиться). Віриш не віриш, а сто карбованців за щось дають, мабуть, не дурно. (Сідає осторонь ліворуч і запалює цигарку.)

Тетяна. А боже ж мій, сто карбованців! Ось де дурні гроші.

Мокрина (порається з матір'ю біля столу). І справді. Якби мені сто карбованців, якого б я бугая купила! Галю, принеси яблука з комори, ці вареники постав у шафу, ковбасу так само.

Петрусь. Я теж піду до комори, можна?

Мокрина. Йди. Галя дасть тобі яблука. (До Кучерявого.) Так то ж у селі, а в місті хіба це гроші? Треба попереду спитати, скільки він розтринькає дурно. На ключі. (Дає Галі ключі.) Куди це ви, мамо?

Тетяна (одягає кожуха). Коровам корму дати.

Мокрина. Еге, я й забула. То постривайте — треба раніш пійло борошном засипати. Галю, принеси борошна з комори та позбирай скоринки для поросят.

Тетяна. А буряки й картоплю теж давати?

Мокрина. Ну, аякже. Постривайте, я зараз сама принесу.

Тетяна. І без тебе зробимо. (Виходить.)

Мокрина. Та порозмочуй, Галю, скоринки в молоці поросятам, а то знов не будуть їсти.

Галя. Добре, добре. (Прибирає зі столу.)

Кучерявий (з місця хмуро). Розтринькає чи ні, зате в; місті живе. (Курить.) А хоч і розтринькає, то не дурно. Звісно, не буде їсти з ранку до вечора.

Мокрина (не дочувши). Хто не буде їсти, поросята? Чому?

Кучерявий (злісно). Які там поросята! Я про Суспу кажу, тобі тільки поросята в голові. То ж місто — культура. (Курить.) Тільки й думаєш, що про свої поросята.

Мокрина (наївно). Неправда. Я й про тебе теж думаю, мій любий, гріх тобі так казати.

Кучерявий сердито відвертається.

Галя. Ну, ходім, Петрусю, до комори, дам тобі яблука.

Петрусь. Ходім. Мамо, я піду ковзатись.

Мокрина. Дивись, щоб тільки недовго, а то другий раз не пущу.

Петрусь. Добре, добре. (Одягає кожуха й виходить з Галею, яка збирає зі стола весь посуд.)

Мокрина замітає хату, потім виймає з шафи карафу з наливкою, тарілку з медом, тарілку з пирогами й ставить це все на маленький стіл ліворуч біля лави, на якій сидить і курить Кучерявий, що мовчки стежить за нею з хмурим і невдоволеним виглядом.

Мокрина. Може, хочеш закусити чого-небудь солодкого, пиріжка з повидлом, дивись, які гарні пиріжки, так на тебе й дивляться мазаним боком, або меду — чудовий мед, як пахне, неначе квіточки. А то, може, вип’єш чарочку вишнівки — солодка-пресолодка, я вчора переливала.

Кучерявий (хмуро). Спасибі, не хочу.