Драматичні твори

Кучерявий (продовжує вкладувати). Та це ж місто, а не яка-небудь свинарня, треба ж одягтись по-людськи. (Затягає ремені, сопе.)

Мокрина (не витримавши, підбігає до нього й хапає за руку). Ти брешеш! Ти хочеш зовсім уїхати од мене! А! Та ось до чого договорився ти з тим Суспою, ти думаєш, я не бачу, не чую. (Тягне його за руку.) їхати до міста, проти ночі, раптом! Та кажи ж, чого ти мовчиш? Ти хочеш мене кинути? ^>

Кучерявий (сідає на канапу_у сопь)> Та що ти вигадуєш, я ж кажу тобі: на день або на два. (Одвертається.)

Мокрина (сідає біля нього і знов хапає його за руку). А чого ж ти одвертаєшся, чому не дивишся мені в очі? Боже ж мій, боже! (Сплескує руками.) Тікати з дому крадькома, вночі, як злодій, кинути жінку, господарство, працю, і для кого, для чого? (Плаче.) Чи я ж не любила тебе більш, як рідну дитину, чи я ж не годила тобі, не піклувалась коло тебе, не пестила тебе цілих шість років. Хіба ж ми погано жили, та де ж твоя любов, твоя ласка, твій сором!

Кучерявий (замішаний). Та годі-бо, Мокрино, ну, що ти вигадуєш, це ж навіть... Реве бозна-чого. Просто аж слухати...

Мокрина (горнеться до нього). Справді? Ти пошутку-вав, ти не поїдеш від мене? Чого ж ти мовчиш?

Кучерявий одвертається.

Ну, я не буду плакати. Ось бачиш, я вже не плачу. (Витирає очі.) Я не плачу... (З глибокою ніжністю і щирим захопленням.) Та й що це я вигадала справді, та хіба ж ти міг покинути тую, що кохала тебе так щиро, ти побував усюди, та спробував всього — і лиха, і гіркого хліба, хіба ж ти не довідався сам, як прекрасно, як гарно на селі, де кожний, хто хоче працювати, лягає щодня хоч втомлений, але спокійний і ситий. Скоро вже мине сумна зима й знов засвітить сонечко, і так весело буде на полі, що укриється розкішними квітами... а як прийде літо і заспіває золоте жито, і знов задзвенять серпи, і так чудово запахне у нас в хаті пшеницею, яблуками, медом... А може... (засоромившись ще ніжніше), а може, нарешті бог дасть нам маленьку дитину... (горнемся до нього ще ближче), і як же ми будемо її любити... пестити... і як солодко, солодко заживемо тоді з тобою, мій любий, мій коханий, єдиний.

Кучерявий (помалу визволяється від її обіймів і підводиться). Я ж казав тобі, що ти все вигадуєш. От і добре, ти сама бачиш. Ну, то мені вже пора... час... (Шукає свою шапку.)

Мокрина (зривається на ноги). Як! І ти все ж таки їдеш, ти все ж таки виїжджаєш від мене...

Кучерявий (одягає бекешу, сердито). А то я ж казав тобі, що їду. Та що це я, не вільна людина, чи що, що й поїхати нікуди не можу? (Бере чемодан.) Не дивно, що й тікатимеш звідціль.

Мокрина (хапається за серце). А! Ну, то тікай же, тікай мерщій, щоб і ноги твоєї тут не було. Іди, коли немає в тебе ні сорому, ні честі, ні глузду! Іди! Іди і не вертайся, ніколи!

Кучерявий. І піду, і не вернусь, не турбуйся. Отак-то лучче — на чистоту, без всяких там безглуздих ніжностів.

Мокрина. Іди. Я не хочу тобі лиха, але дай бог, щоб ти ніколи не пожалів цієї хвилини. І коли немає в тобі вдячності, коли ти забув все добро, що я тобі зробила, то нехай же покарає тебе доля за це. Ти, мабуть, забувся, який ти прийшов до мене. Який ти був голодний, обшарпаний, худий, як померзли твої босі ноги, як кинувся ти до печі, як накинувся на їжу і поїв все, що було в хаті — навіть скоринки в молоці, що було наготовлено для поросят.

То стережись же, не буди лиха, коли воно заснуло. Іди, іди від мене, коли ти забув і ласку, і хліб, і тепло, але дивись, щоб не прийшлося вертатись знов, бо дуже прийдеть-ся тобі нагинати голову, щоб не стукнутись лобом об одвірок. Іди.

Кучерявий. Не турбуйся, не вернуся! (Виходить.)

Мокрина стоїть якусь мить очманіла, потім біжить до дверей, зупиняється, падає на лаву, плаче, похиливши голову на руки.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Кабінет голови правління торговельно-виробничого комбінату. Праворуч — великий стіл голови з кріслом і чепурним прибором. Ліворуч, ближче до авансцени,— невеликий стіл секретаря. Посередині широкі двері, що крізь них видно канцелярію і столи службовців, зокрема стіл друкарки. Обстановка кабінету виявляє претензію на оздобленість і солідність.

Звертає увагу кілька досить великих надписів, прибитих скрізь: над столом голови — «Голова», далі — «Секретар», далі над високою плювальницею біля дверей — «Плювальниця», над телефоном — «Телефон, 28—14», над стінним круглим годинником — «Шануйте свій та чужий час» і нарешті над невеликим ключиком на стіні — «Ключ від 00».

Ранок. Прищепа — секретар — пильно працює за своїм столом. На пустім поки столі «Голови» починає дзвонити телефон.