Драматичні твори

Мокрина (ще трохи підсовується). Сердитий секретар. Ще б спитати, да страшно. Чого він такий худий та блідий, мабуть, мало грошей бере. Аж жалко дивиться. (Дивиться на нього, підперши рукою щоку.) Екхм... гм. Товаришу секретар!

Прищепа піднімає очі.

Вибачайте, а ви скільки грошей одержуєте?

Прищепа. Невже ви не можете мовчки сидіти? Навіщо вам мої гроші? (Знов пише.).

Пауза.

Мокрина (про себе). Сердиться. Мабуть, мало одержує. Або, може, його, не дай господи, сократили. В місті, кажуть, щодня їхнього брата скорочують. (Зітхає.) Попробую ще спитати. (Знов трохи підсовується до столу.) Кхм-гм... Товаришу секретар.

Прищепа (з досадою кидає перо). Скажіть мені, будь ласка, чи у зас в селі всі жінки такі балакучі, чи це тільки ви?

Мокрина (остаточно підЧждоюає до столу Прищепи). Та господь з вами, хіба ж я балакуча, я така мовчуща, як сорока в гостях.

Прищепа. Хіба що в гостях. Ну, то що вам ще треба? Вибачте, але в мене зовсім немає часу.

М о к р и н а. О, то нехай вам бог помагає, а тільки ж чоловік не млин, треба й одпочити. Адже ж ви й то такий худий та блідий, що жаль дивиться. (Хитає головою.) Чого це ви такий, товаришу секретар? Хіба ви чим хворі? Може, не дай бог, на сухоти або на серце...

Прищепа (починає роздратовуватись). Та вам-то яке діло. Хворий! Правду люди кажуть, що прийде сім баб, та й скажуть сім хвороб.

Мокрина (сміється). І то, мабуть, правда. Ну, то вибачте, я ж тільки так, від щирого серця, бо ви мені щось дуже вподобались, хоч і сердитесь на мене. Це ви, мабуть, тому такий смутний та худий, що в місті живете... (Зітхає.) І чого це воно усіх тягне до того міста, сказано, до міста по гроші, а на село по розум. Ось якби ви жили, наприклад, у нас в селі, та попоїли б молочка та сиру та попрацювали би на свіжому повітрі, тоді б вас і жінка не пізнала, який би ви стали міцний та гладкий, як бугайчик.

Манюра виглядає з дверей.

Прищеп а (роздратований). Будь ласка, дайте мені спокійно працювати.

Мокрина. Хіба ж я вам заважаю? (Мовчить.) Товаришу секретар, а товаришу секретар.

Прищепа (злісно кидає перо). Та що це за наказания боже! Що вам од мене треба?

Манюра пирскає від реготу.

Мокрина. Може б, ви попробували наших сільських пиріжків, будь ласка. (Хутко виймає, не дивлячись на досадливий рух Прищепи, кілька пиріжків з свого кошика і кладе їх на чисту серветку.) Ось дивіться, це з маком, а це з повидлом, а це на меду, а це з сиром мандрики — смачні-пресмачні, масло аж тече.

Манюра знов регоче.

Прищепа (зривається розлючений). Та чи довго ви будете глузувати з мене з вашими хворобами, бугаями, варениками та мандриками! Чого ви до мене причепились? Не треба мені ні ваших порад, ні ваших пиріжків, забирайтесь звідси і дайте мені святого покою. (Сідає роздратований на своє місце, одвернувшись од Мокрини, яка мовчки дивиться на нього, хитаючи головою.)

Манюра зникає.

Пауза.

Прищепа (не швидко обертається до Мокрини й говорить тихо). Вибачте мене, але в мене так розстроєні нерви останніми часами.

Мокрина (зітхає). Ні, це, мабуть, я сама винна, що роздратувала вас. (Тихо з переконливою щирістю та ласкою.) Не гнівайтесь на дурну бабу... я ж бачу, що вам і без мене чогось сумно на душі. А тільки не могла я втерпіти, щоб не побалакати з вами по серцю, чогось мені одразу так жаль вас стало, неначе рідного... такий вже наш бабський звичай. Може, й вам було б легше на душі, коли б поділились з ким лихом.

Машора знов підглядає із дверей.

Прищепа (прикро). Щось небагато охочих до чужого лиха.

М о к р и н а. В тім-то і горе. А у вас, мабуть, і жінки немає, ні матусі рідної, нема кому й розказати.

Прищепа. Мати є.

Мокрина. Ну, то, мабуть, старенька-старенька, та ще, певно, й сліпенька, і догледіти за вами нікому, он у вас, вибачте, й сорочка не зашита, і рукав продраний.

Прищепа (дивиться на неї здивований та зворушений). Відкіля ви знаєте... і правда... мати сліпа. (Простягає їй руку.) Ну, то вибачте ж мені за мої грубощі, зараз мені й самому соромно.

Манюра витирає очі хусткою, сморкається й тікає.

Мокрина (тисне йому руку). Ну, то покуштуйте ж моїх пиріжків, щоб я бачила, що ви справді не сердитесь. (Передає йому пиріжки.)

Прищепа. Що з вами поробиш, давайте. (Бере кілька пиріжків.)

Мокрина. Вибачте, я ще хотіла вас спитати, чи довго ви тут служите?