Читаем Драматичні твори полностью

Стусаненко (тягне одразу штук 6 стільців і цілу лавку). А бодай їх писало! (Ладнає столи.) Давай* скатертки. Так. Тепер посунь з того боку. Ще. О. Прямо як на вокзалі в Києві. Що треба робити? (Плює на руки.) Я миттю. Щоб старший сировар Стусаненко та не зробив, та ще діставши премію. Станови сюди квіти, Галю, щоб усе по хвормі.

Увіходить Прищепа. Він дуже перемінився з вигляду, зміцнів, погладшав, на обличчі грає здоровий рум’янець, замість хмурої байдужливості тепер на всьому його погляді та рухах лежить відбиток спокійної впевненості

в своїх силах.

Мокрина ввесь час метушиться.

Галя (кидається до Прищепи). Чого це ви вчора не приходили? А ми вас ждали, ждали...

Пр и щеп а. Не можна було, Галочко, треба ж було підготовитись до сьогоднішніх зборів — статута скласти, майнове становище вияснити всіх наших членів. Адже ж сьогодні знаменний день, Галочко, знаменний для всіх нас. Сьогодні ми робимо дальший крок у нашому житті. Наша артіль, мабуть, стане комуною, а я...

Галя (пильно дивиться на нього). А ви?

Пр и щ е п а (сміється). А я хоч і не маю жодного господарства, все ж таки почуваю себе зворушеним — неначе й мені цей день обіцяє щось несподіване.

Гал я. А я вже й книжку прочитала, що ви дали. Ах, яка ж там краса... і єсть же щасливі люди, що можуть мандрувати, бачити світ і всі його чуда: море, гори, великі міста. (Зітхає.) А я ось і в Києві не була ніколи.

Стусаненко (втручається). А я був, ха-ароший город— добре пам’ятаю і Лавру 22, і печери, і Варвару золотоверху 23, і як двадцять карбованців на вокзалі вкрали... Знаменитий город, ріж мою душу вареником. Ну, я піду, треба ще, мабуть, тісто замішувати. Де у вас тісто, кумо? (Плює на руки.)

Мокрина. Та одчепись, дурний. І без тебе замісили.

Стусаненко. Ну, то я піду подивлюсь, чи все там по хвормі. (Іде в хату.)

Галя. Да, до речі, ви вчора одержали листа з Києва? Од кого це — од видавництва? Про вашу книжку? Що вони пишуть? Може, вже видрукована?

Мокрина (скінчила поратись і витирає руки фартухом). Якого листа, звідки? (Сідає поряд.)

Прищепа (трохи змішавшись). Та це... це не про книжку. З Києва лист, Мокрино.

Г а л я. Не про книжку? Про що ж тоді?

Пр и щеп а. Мене кличуть до Києва... зовсім. Пропонують постійну роботу в видавництві. І платню добру обіцяють.

Галя. Ах! Я так і думала. Ну і що ж, що ж ви відповіли?

Мокрина (підводиться схвильована). Теле... запрошують до Києва. Значить, значить, ти виїдеш од нас? (Вражена.)

Прищепа. Вони прохають відповісти до 12-го. Але я ще нічого не писав. А проте, навряд, щоб я згодився зараз. Адже ж мені так добре у вас в артілі, то чого ж шукати кращого? Тут, біля вас, я знайшов життя, здоров’я, щастя, тут за простою, здоровою працею я відновився і тілом, і душею, тут ожили ми обидва — і я, і хворий мій брат, то чого ж бракує мені ще? Творчості? Але, навпаки, ніколи за весь час мого життя я не почував стільки творчої сили, не мав стільки нових ідей, як тут,— та й не дивно. Тільки тут, торкаючись лона землі, коло самого джерела живого життя, можу я написати що-небудь справді прекрасне.

Мокрина (з запалом хапає його руки). Так. Так. Ніколи ще не зраджувала земля того, хто щиро її любить, хто хоче працювати біля неї. Вона, тільки вона дасть тобі і силу, і радість, і щастя!

Галя. Не можна казати так, мамо. Чи варта ж чого земля без міста, без міської науки? А як заслаб у нас взимку Петрусь, чи не ви ж возили його в місто до лікарні? Чи врятувала б його земля, якби не зробили операції лікарі в Червоному хресті? І тепер виряджаєте його в місто до школи. Та й земля не родила б, якби не місто. Трахтора, що в премію дістали, теж не в селі зроблено. Не врятує й земля без міської культури!

Мокрина. Спитай краще його, Григорія Івановича, багато дала йому ота міська культура? (Важко дише.) Він знає.

Прищепа (підводиться і, взявши Мокринині руки, говорить зворушений.) Вся моя душа зворушена, як тільки я згадаю, що зробила ти для мене, мій любий друже Мокрино. Не те, щоб їхати од вас кудись, по невідому долю, я би радий і зовсім зостатись у вас, бо тут моя доля, тут моє щастя, моя радість. (Озирається на Галю, що теж підводиться і одвертає-ться замішана.) Спасибі тобі за все, мій любий друже! (Тисне її руки.)

Мокрина (глибоко схвильована, палко). То хіба ж так, то хіба ж так вітатись нам з тобою? (Закидає йому руки на шию й палко цілує, а потім убігає в сльозах.)

Прищепа (замішаний повертається до Галі). Галю... Галочко... Що таке з мамою?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература