Драматичні твори

Усі. От тобі й на! От так історія, прошу панства. Це знаменито!

Двігубський. Ну, мій любий графе, гнівайтеся, чи ні, але вам таки дійсно не щастить. Де ж пак. Весь час вам так кортіло якоїсь незвичайної солодкості, і ось перша дівчина, що вам так сподобалася, виявляється самою гіркою дівчиною на всій Україні. Доведеться-таки графові йти до древньої бабусі на Магерки!

Бжостовський стоїть, схопившись за голову.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

ЦІНА ГРАФСЬКИХ АЛМАЗІВ

Кімната в квартирі графа Бжостовського в Ніжині. Скрізь по столах та іншій меблі багато круглих коробок з тортами і марципанами, кренделів, пирогів та різноманітного солодкого печива. Пишна обстановка, килими,

завіси, картини.

Двері — посередині до зали, ліворуч вхідні — до передньої. Казимир — графів лакей, сидить на канапі й, озброївшись ножем, одрізує від тортів та пирогів величезні шматки й запихає їх собі в рот.

Покоївка (увіходить і кладе на стіл велику коробку, перев'язану рожевою стрічкою, та лист). ІЦойно принесли. Від пані маршалкової. (Дає листа Казимирові.) На! Однеси графові! (Виходить.)

Казимир (глибокодумно розглядає конверта вперемішку з плямканням). «Його сиятельству графові Бжостов-ському, до власних рук». (Кидає листа на стіл.) Знову марципани. Не люблю я цих марципанів... остогидли... Мазурок теж не поважаю... розсипаються в роті... неначе... порохня.... Тільки горло дере. А оці всі пундики, то вже чисто дурниця, ні за що й узятися — візьмеш у рот, а його вже й немає... Ще пляци туди-сюди... або дзяди... коли... покласти більш... масла та мар... мармеладу. Але, як на мене, то краще за все пиріг з кислою капустою або з печінкою. (Плямкає.) З того часу, як ми з графом живемо тут, у Ніжині, ось уже другий тиждень, як до нас тягнуть щодня безліч цього добра, і з города

і з усіх маетностей. Можна подумати, що в нас якась цукерня, прошу панства. Кінчиться тим, що я зіпсую собі шлунок усіма цими ласощами. (Знов одрізує й запихає в рот шматок марципана.)

Входять Бжостовський, Двігубський і Невседомський.

Казимир схоплюється в переляку, дожовуючи марципана.

Бжостовський. Нікого не було? Цесарця не було?

Казимир (не може відповісти, подавившись марципаном). Оди... один... тільки... пан... пан. (Кихає й давиться.)

Бжостовський. Ти знов жереш марципани, каналіє... Листів не було?

Казимир (подає, давлячись і кихаючи). Зво... звольте...

Бжостовський. Пішов геть, негідник.

Казимир виходить.

З того часу, як про всю цю історію та мій зарік стало відомо в місті, я одержую щодня принаймні двадцять посилок із пирогами, марципанами та всяким солодким пе-чивом — з усіх усюд... З Ніжина, з усіх маетностей на сто верстов кругом, з Києва, Чернігова, навіть з Волині. Я одержую десятки рецептів і сотні любовних признань. Я не можу навіть дивитися на всі ці марципани, пироги та інші ласощі, які безперестанно пожирає мій лакей.

Двігубський (усміхається). Сміх та й годі. І подумати лише, що стільки прекрасних жіночих ручок трудилося для цієї бестії. Ах, коли б ці принадні панянки знали, що єдиним цінителем їх чарівних творів, їх незрівняних ласощів буде замурзаний лакей із червоним носом.

Невседомський. Ха-ха-ха! Ось вам результат поетичних мрій црафа Бжостовського.

Гості розкидаються на канапі, на кріслах, а граф починає читати листи.