Драматичні твори

Бжостовський (підіймає голову). Ні, панове, цього не можна забути... Що б там не було, але я певний, що це незрівняно печиво дійсно існує на світі. Нехай це мрія, але я її знайду. Це мрія про любу дівчину рідної України. З її рук я дістану це чарівне печиво і перший мій тост хай буде за милий образ, за любу дівчину рідного краю... (Підіймає свого бокала.)

Усі. Віват!

Цокаються з графом і п’ють.

Францишка не п’є, навмисне кидає свій бокал, який розбивається

з дзвоном, і утікає в сльозах.

Бжостовський. Ну навіщо це?

Двігубський. О! Ось вам і маєте. То графові й тут дзвінка світить!

Невседомський. Віншуємо графа з перемогою.

Двігубський. Віншуємо з новою жертвою. Коли кажуть, що в Кракові моляться, у Варшаві танцюють, у Вільні полюють, а в Києві грають у карти, то в Ніжині, мабуть, закохуються. От маєш! Ми тут б’ємося даремно цілісінький рік, а він прийшов, побачив і має. Віншуємо графа. Правда, вона не цілком дівчина і не зовсім українка, але яка красуня!

Бжостовський (спалахнувши). Прошу затямити, панове, що я не дозволю нікому сміятися з моєї мрії. Коли я про що говорю, я звик відповідати за свої слова. І зараз я теж готовий підкріпити мої слова чим хочете, навіть пістолем. Я готовий іти об заклад, більш того, я готовий завтра ж одружитися з дівчиною, що піднесе мені чарівне печиво моєї молодості.

Загальне дивування., Глухий гомін.

Францишка повертається і стає біля столу.

Двігубський. Так. Це по-графськи сказано. Але дозвольте вам завважити, мій графе, що ви дуже ризикуєте. Марципан може бути чудовий, але сама дівчина — мармизою.

Регіт.

Бжостовський (з повагою). Ні, цього не може бути. Ця дівчина мусить бути тільки прекрасною, як фея.

Усі. Віват!

Цокаються з графом.

К р я к в.а (знову встає І хоче йти до столу). А, та одчепіться. Я сам знаю. (Виривається й наближається нерішуче до столу.)

Двігубський. Е! Що це таке? Вам чого треба?

Бжостовський. Ви до мене?

Кряква (чинить низенький «політичний» поклін). Дозвольте мені, шановний мосціпане, ясновельможний графе, сереніссіме комес, мовить кілька слів з приводу цієї циркон-станції. Певно, і не пристало б мені втручатися в розмови годнейших над себе осіб про речі субтельні і високі, але сіт веніа вербо, респектуючи на те, що єсьм тутешній мешканець,

і, як каже поет Горацій, кворум паре магна фуї, осмілююсь завважити деякий консиліум, сіреч пораду по дискусії панській.

Бжостовський (нетерпляче). То в чім справа? Кажіть, будь ласка, ближче!

Кряква. Ек-хм-гм. Повинуюсь, ясновельможний графе. Дійсно, і політика свєцькая учить не заживати довгої розмови і мовити тільки до матерії, про яку мовиться. Не говори много, абись не впав у непоміркуваніє тих, яким язик, як на коловороті. Вважаючи на це, я не одважився би зовсім розповідати про цю дискретну справу, але, як каже поет Горацій, коли знаєш, що лучче,— мусиш повідомити.

Д в і г у б с ь к и й. О, то химерний чудак зі своїм Гораціем.

Бжостовський. Ну, то і що ж ви маєте повідомити?

Кряква. Так ось, дозвольте повідомити ясновельможного графа, що тут, у Ніжині, на Магерках живе одна дуже древня бабуся, що знає дивні рецепти марципанів та інших ласощів стародавньої Речі Посполитої⁵. Я чув, що в неї єсть

і цей славетний марципан, що зветься «дівочий поцілунок».

Бжостовський (зворушено). О, так він, виходить, дійсно існує.

Кряква. Але, з вашого дозволу, ясновельможний графе, вона нікому не дає своїх рецептів, ця бабуся, і коли в неї просять, то каже, що дасть тільки тому, хто зуміє її перепити. Бо бабуся ця дуже любить наливки та настоянки, яких у неї без краю. І хоч вона і старезна, як біс, але і п’є, як чорт, і переп’є, із вашого дозволения, всякого гусара і навіть академіста з Київської академії⁶ і, як каже поет Горацій...

Гуртовий регіт покриває ці слова.

Двігубський і Невседомський. От тобі й маєш! Ось де виявляється наречена пана графа. Бабуся з Магерок. О, то може графові й пощастить Ті перепити.

Бжостовський (розлютований стукає кулаком по столу й кричить). Годі! Я навчу вас поважати мої слова! (Схоплюється й хапає Крякву за груди.) А тобі чого треба, вчена сороко, премудрий шпаче! Держи при собі свої поради й свого Горація...

Штовхає Крякву, що з переляку попадає на Цвіркуна й судових паничів, які підіймають регіт.

Бжостовський (ще більше розлючений накидається на тих). А вам чого треба, кручені паничі, чорнильні душі, судові лушпайки! Я вам покажу, як сміятися із моїх слів. Зараз же геть звідціля!

Цвіркун. Але трохй тихше, шановний пане. Я... я єсьм шляхтич і студент Харківського університету, маю шпагу

і мундира.

Бжостовський. Та невже? Це ще звідкіля такий хоробрий горобчик? Зараз же киш, поки я не розгнівався на обидва ока. (Виймає з кишені пістоля.) Я вам покажу