Драматичні твори

Францишка (Цвіркунові). Ну, то чого ж хоче пан поет? Може, кудакського або венгжини? Чого це пан студента так пильно придивляється до моєї шиї? (Поправляє золотий хрестик на грудях.) Може, панові сподобався мій новий хрестик!

Цвіркун. Так, дуже сподобався...

Ф р а н ц и ш к а. А, то пан, певно, дивиться на розп’ятого пана Єзуса?

Цвіркун. Ні, пані, я дивлюсь на тих двох розбійників, що так манливо виглядають з боків того хрестика.

Паничі (регочуться). О, то й справді! Знає, до чого придивитися. Дійсно, що розбійники.

Францишка (манірно відвертається). От, ще вигадали... Як вам не соромно?

Кряква (з обуренням). О, словеса непристойнії! О, блаз-нове безсоромнії. О, грішники нутрістінні, як каже Горацій.

Цвіркун (сідаючи). Ну, то як же з капшуком пана Смоктія? Треба його злегшити, як ви думаєте, панове?

Паничі. Треба! Треба! (Смикають Смоктія, що пручається, але не дуже.) На стіл хабара! Поприскати хабара!

Цвіркун. Ну, то дайте нам хоч і того кудакського, а мені ще й скляночку цинамонової настоянки, будь ласка. З ваших власних ручок... найсолодших ручок на всій Україні. (Обіймає Францишку, що виривається.)

Францишка. Та одчепіться! Ідіть краще до вашої панни Дзюбівни. (Вибігає.)

Дівчина приносить вино й настоянки.

Цвіркун (наливає). Ну, панове, першу чарку за пана Смоктія і його хабара! Щоб був він підсудком!

Паничі. Аксіос! Аксіос! Замочити майбутнього підсудка.

Перший. А тепер за нашого славетного поета, пана Цвіркуна.

Усі. Віват!

Цокаються з Цвіркуном, він дякує.

У с і. А тепер віршів! Пан поет мусить прочитати свої нові вірші. Віршів! Віршів!

Цвіркун (виймає з кишені аркуш паперу). Власне кажучи, зараз немає нічого закінченого, хіба ось про наш Ніжин?

Усі. Гаразд! О, то й добре! Про Ніжин! Про Ніжин! Цвіркун (читає:)

Ніжин добра сторона:

В нім пиття без краю —

І наливок, і вина,

Лиш води немає.

Нам з Туреччини везуть В цукрі абрикоси,

Каву, рис, мигдаль, халву І тютюн для носу.

І хоч добре з тютюну Крутить в панськім носі,

Не прокинеться від сну Магістрат наш досі.

Спить солодко, мов дитя,

Кинувши роботу,

А по вулицях сміття,

Темень та болото.

У сі (регочуть). Це так! Чемериці йому в ніс, щоб прокинувся!

Цвіркун.

А в суді по всіх шафах Справи пилу повні,

І задумавсь пан суддя,

Як собака в човні.

Усі. Ха-ха-ха-ха! Це справді! Чисто, що як собака в човні. Ха-ха-ха-ха! Премудрий пан суддя. Ну, й утне ж цей Цвіркун!

Цвіркун.

Лиш судові паничі Клопоту не знають,

Вдень працюють, а вночі Весело гуляють.

У с і (повторюють хором).

Лиш судові паничі Клопоту не знають,

Вдень працюють, а вночі,

Весело гуляють!

Цвіркун.

Словом, нічого казать,

Не сумні ми люди,

Ну, а років через п’ять Ще й розумні будем.

Бо будують вже для нас резбородька руки Преогромніший палац —

Вертоград науки.

Сорок сажнів довжини Чотири осади,

Стане місця всім дурним Міської розсади.

Усі (в захопленні). Браво! Слава панові Цвіркунові! (Рукоплещуть.) От так утнув, бодай його жаба вбрикнула. Каже, що років через п’ять порозумнішаємо. А, бодай тебе. Стане, каже, місця всім ніжинським дурням. Віват! Віват поетові! На здоров’я пана Цвіркуна. Віват!

Цвіркун (задоволений). Дякую, дякую, панове! Радий, що вам вподобалося.

Перший. Ще б пак не вподобалося. Тільки панові Крякві, здається, не до смаку прийшлося,— він аж вуха затулив.

Цвіркун (Крякві). Невже ж тобі так не вподобалися вірші, Крякво? Що про це каже твій Горацій?

Кряква. Мало що мудрого каже Горацій, але ж ти все їдно його не послухаєш.

Цвіркун. Ну, а все ж таки цікаво, що каже той Горацій? (Підморгує паничам.)

Кряква. По-перше, він каже, щоб автор не дуже вірив приятельським хвалам. По-друге, Горацій каже, що не всякому дозволено увійти до Корінфа ⁴, а коли кому вже приспі-чило писати вірші, то нехай друкує їх тільки на дев’ятий рік.

Цвіркун. Ах, ось воно що! Ну, то обійдемось і без твого дозволу.

Кряква. Ну, а нарешті Горацій радить: «гонесте вів ере, альтерум нон ледере». Цебто жити чесно та інших не чіпати. Ось тобі й усе.

Цвіркун (роздратований). А знаєте, панове, чого це він згадував якогось Корінфа, до якого нібито не всякому дозволено увійти? Цей Корінф міститься на Грецькій вулиці в домі пана судді. Ото з його дочкою пан Кряква і має певний намір одружитися. Але, здається, йому доведеть-ся-таки чекати цього ті дев’ять років, про які каже Горацій.

Усі регочуть.

Кряква. Смійтеся, панове, я ж, як каже Горацій, «меа віртуте ме інволео», сіреч обгортаюся моєю добродітеллю... (Знов заглиблюється в книжку.)

Цвіркун (кінчає). «І сплю». На добраніч, Крякво! Спи собі, обгорнувшись своєю добродітеллю, а ми будемо пити.

Усі. Амінь.