Читаем Драматичні твори полностью

О, то цікаво, дуже цікаво. Так покуштуємо ж марципанів, спечених такими чудовими ручками. Прошу пані. (Запрошує її жестом руки.) Будьте ж господинею за нашим приятельським столом.

Ф р а н ц и ш к а. О, вельможний граф занадто ласкавий. (Сідає.) Здається, на це його можна принадити.

Бжостовський. То пані така майстриня пекти солодке печиво? О, невже ж мені нарешті доведеться знайти цю недосяжну мрію, дивне печиво рідної моєї України.

Двігубський. Як?.. Граф Бжостовський вважає, за свою отчизну Україну?

Невседомський. Цей мужицький край?

Бжостовський. Мужицький? О, ні, панове,— козацький, лицарський край! Край, що, як один чоловік, підіймався на захист своєї вільності: край, де кожний крок землі напоєний кров’ю вільного, сміливого народу. Такою отчизною варт пишатись.

Пшеменський (про себе). Ще б тобі не пишатись, коли маєш в своєму володінні три тисячі душ цього «вільного народу».

Бжостовський. Край пишних гетьманів і лицарських пригод, край безоглядного козацтва, що шукало волі й слави з мечем у руці і з піснею на вустах,— і оця то козацька кров, панове, мусить вілляти нові сили до наших знесилених тіл. Тому-то і я, граф Бжостовський, потомок славетного роду, гербовик герба «стремени», власник замків на Віслі, палаців у Кракові та Варшаві, вважаю за свій рідний край Україну, отчизну моєї матері-козачки. Так, панове, я об’їхав усю Європу, жив у Парижі, Римі, Флоренції, жив у Гренаді — місті прекраснім, як казка, де сотні фонтанів розливають чарівну прохолоду посеред лунких дворів і мармурових колон, посеред троянд, лимонів та мигдальних дерев, але ніде так не билося моє серце, як тут, на лівому березі Дніпра, проміж левад і садків рідної України.

Францишка встає і йде до цукерні.

Двігубський. То вип’ємо ж за повернення графа Бжостовського до рідної України!

Усі цокаються з Бжостовським.

Усі. Віват! На добрий час!

Компанія за столом Цвіркуна. Віват! Віват, граф Бжостовський!

Двігубський. О, здається, граф встиг уже привернути до себе усіх наших патріотів.

Бжостовський (піднімається і вклоняється в бік Цвіркуна). Дякую, панове... Дуже радий. (Сідає.)

Францишка (ставить на стіл невелике блюдо). Прошу ясновельможного графа покуштувати цього печива... (Сідає.)

Двігубський. О, то, здається, славетний марципан — гордощі пані Францишки!

Бжостовський (куштує). Так, непогана річ — ананасний крем, абрикоси, масло, сметана, вино. Тільки замість мадери треба було взяти вен-де-грав, а, крім того, тісто треба було охолодити перш як пекти.

Францишка (спліскує руками). Матка найсвєнтша! Відкіля граф знає! Я таки забула вихолодити тісто, а вен-де-грав саме весь вийшов.

Усі сміються.

Пшеменський. Тепер ви бачили, панове. Граф знає усі рецепти, усі інгредіенції кожного печива краще за всякого цукерника.

Бжостовський (без усякої вихвалки, журливо). Так, панове, я їв марципани, мазурки, торти та всяке солодке печиво... в Варшаві, Кракові, Парижі, Празі, Відні, Будапешті, Гренаді. Я знаю тисячу рецептів і вгадаю кожнісінький з першого шматочка, але зовсім не за тим, що я такий ласун,— ні, до того є інша причина... За весь час мого життя мене переслідує згадка про чудове печиво, яке я їв за часів мого дитинства... Нічого подібного я не зустрічав потім уже ніде,— аромат, смак, відчуття якоїсь нібито дівочої свіжості і... Найбільш аромат... мені здається, що я його чую і зараз, і угадав би його відразу, а між тим він не подібний ні до якого запаху... Це не кардамон, не ганус, не ваніль, не цитрин, не флер д’оранж, не троянда,— словом, ніякий відомий аромат, а між тим щось таке безконечно знайоме... мені здається, що я віддав би півжиття, аби хоч раз покуштувати цього чудового печива. І знаєте, панове, я пам’ятаю, що це було немов би тут, у Ніжині, коли моя мати гостювала тут у свого дядька генерального бунчужного Борозни. Вже потім, багато років після, я чув, що нібито якраз тут — чи то в Києві, чи то в Ніжині — знають секрет чудового марципана, що зветься «дівочий поцілунок». (Задумливо.) Може, це і є чарівне печиво мого дитинства...

Кряква (одкаиїлюється, встає з місця й робить кілька кроків до графського столу). Г-кхм-гм-кха. Ясновельмож...

Але Цвіркун та другий панич хапають його за фалди й тягнуть назад.

Цвіркун. Тю, дурний!

Загальне дивування, гомін і регіт.

Двігубський (розливає вино по бокалах). Не сумуйте, пані Францишко! Докажіть лучче графові, що жіночі поцілунки більше палкі, ніж дівочі. Тоді він забуде й думати про свій «дівочий поцілунок». Так, так. Напевно забуде.

Усі. Так, так. Напевно забуде.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература