Драматичні твори

Эйслебен. Что такое? Что вы сказали? (В ярости.) Негодяй! Ты посмел оскорбить меня, старика, в моем собственном доме, но я простил бы это. Но ты посмел оскорбить мою дочь, мое единственное сокровище, а я же, безумец, хотел отдать ее тебе. Вон из моего дома, негодяй, подлый судейский крючок! Я тебя вызываю... я... (Задыхаясь, падает в кресло.)

Рамингер быстро уходит.

Вероника (опускается перед ним на колени и целует руку). Полно, успокойся, папочка, все к лучшему... ты же знаешь, милый, что я его никогда не любила... И какое счастье, что мы его узнали теперь...

Эйслебен. Негодяй, мерзавец, пустая голова! Я его застрелю... Вериночка, милое мое дитя.

Вероника. Все к лучшему, папочка... Я по-прежнему буду наливать тебе кофе по утрам и причесывать твою милую голову... и завязывать галстук, как прежде. Но папа, мейстер вернул мне душу, и если я выйду замуж, то только за того, кого люблю.

Эйслебен (бормочет). Опять Ульрих, бездельник, пустая голо... Впрочем, тебе лучше знать, Вериночка.

Вероника. Если даже он сбился с пути, моя любовь исцелит его душу. Какое счастье, какое великое счастье жить и страдать для этой радости встречи! Да, дни и ночи тосковать о нем, и ждать, и верить, и глядеть туда, в синеющую даль, откуда будет радость.

Эйслебен. Аминь! Огаіа зирегѵепіеі, ^цае поп зрегаЬі-іиг Ьога. Нежданно явится счастливый час.

Занавес.

ФЕЯ ГІРКОГО МИГДАЛЮ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Роман граф Б ж о с т о в с ь к и й.

Пан Пш єменський, його «жондца» (управитель). Пані Францишка Копчин ська, господиня цукерні. Василь Петрович Дзюба, відставний військовий писар Ніжинського полку.

Д а р ’ я Іванівна, його дружина.

К л а в о ч к а

Нюточка

Леся, сирота, Дзюбина небога.

Мокрина, дівчина.

Кряква, судовий канцелярист.

Ц в і р к у н, харківський студент.

Корнет Двігубський.

Пан Н е в с е д о м с ь к и й.

Д р я к в и н-К у б л и ц ь кий, поміщик із Оренбурга.

К а пітон, його слуга-скрипник.

К а з и$ и р, графів лакей.

Судові канцеляристи, школярі, дівчата в цукерні, лакеї і графова покоївка.

Діється в Ніжині 1809 року.

ДІЯ ПЕРША

СОЛОДКИЙ ГРАФ І ГІРКА ДІВЧИНА.

Цукерня пані Копчииської в Ніжині¹. Стародавнє, дужнє помешкання, ще грецького будування. Вглибині, за широкою аркою, цукерня з прилавками, вхідними дверима та полицями, де, крім слойок із варення, цу-керками, кавою та різною бакалеею, ще багато пляшок з різноколірними наливками та лікерами. На першому плані — по цей бік арки

кімната зі столиками для відвідувачів.

Ліворуч — біля самої арки (по цей бік), за двома столиками комт панія молоді — канцеляристів, школярів тощо. Праворуч, насупроти — теж за столиком, але в самотині, сидить Кряква за склянкою вина, із книжкою в руках. Пані Францишка в цукерні.

Двоє дівчат подають гостям каву, люльки, вино тощо.

Один з молоді. Гїаиі Копчинська, будь ласка, ще дві пляшки молдавського.

Другий. А мені, будь ласка, склянку помаранчової.

Францишка (дівчині). На, однеси паничам.

Перш и й. Та йдіть краще до нас самі. Ми хочемо мати вино з ваших прекрасних ручок.

Другий. Пані Францишко! Ми хочемо випити за ваші чудові оченята.

Францишка (з цукерні). Ну, то й пийте собі на здоров’я.

Третій. Пані Францишко! Та йдіть-бо до нас. Кава не солодка.

Францишка (як і перш). Положіть цукру.

Третій. І цукор не солодкий.

Францишка. Ну, то йдіть шукайте собі чогось солодшого.

Пе р ш и й. Пані Францишко! Муха в склянці!

Францишка (іде в кімнату до паничів). А бодай вас качка забодала. Чого вам од мене треба?

Перший. Нам треба милуватися з ваших чарівних очей, з ваших солодких губок, гнучкого стану. А більшого ми хоч і дуже бажаємо, але просити не сміємо.

Францишка. І добре робите.

Другий. Пані Францишко, коли ж ви мене покохаєте?

Францишка. Коли весь гіркий мигдаль в моїй цукерні зробиться солодким.

Другий. Почекаємо, може, й посолодшає.

Обіймає її, вона б’є його по руках.

Третій. Ну, а мене, пані Францишко?

Францишка. Вас? Коли збудують ту академію, що мурує граф Безбородько за річкою... Для ніжинських дурнів.

Пе р ш и й. Пані Францишко, та йдіть-бо сюди, я щось вам скажу. (Обіймає її й тягне до себе.)

Кряква (за своїм столиком). О, блазнове надворнії!

О вчинки непристойнії. Одягаюсь у свою добродітель, як каже Горацій , і не слухаю. (Знов заринається у книжку.)

Францишка (виривається). Ану вас із вашими дурощами. Он хтось іде.

Пан Пшеменський входить у цукерню й зупиняється на порозі

арки.

Пшеменський. Пані Копчинська! Здається, не пі знали?

Францишка (придивляється). А-а! Пшеменський! Відкіля це ви? Де це ви стільки пропадали?

Пшеменський (підходить до неї). Моє шанування найпєнькнєйшій пані. (Цілує її руки.) Я гадаю, що пані зовсім покрутила голови всім ніжинським паничам, бо пані в своїй цукерні сама є найсолодшою принадою. (Озирається.) Але я хотів би про дещо побалакати з пані.