Драматичні твори

Бжостовський (розпечатує листи, читає І рве їх один за одним). М-м... «просить завітати на чашку чаю. Судова вулиця, дім Тарновіота». (Рве й кидає.) М-м... теж «на чашку чаю, вулиця Магістрацька, дім Шкарупи». (Рве, бере другого.) М-м... «мій любий графе, ваша краса та інші достойності вашої душі...» (Злісно мне й кидає, бере другого.) «Ясновельможний графе, осмілююсь запропонувати вам рецепта незвичайного марципана, що припався моїй бабці від коронного гетьмана Жолкевського⁷, начиненого морелями, перцем і мушкатним горіхом». Перший раз чую, щоб гетьман був із начинкою. (Рве.) «Коханий графе, коли хочете узнати оповідання душі, що...» (Рве зі злістю.) І ось так щодня. (Знову бере.) «Ясновельможний графе! Прочувши від мого швагера в Ніжині.. » (Рве.) Якийсь кондитор із Києва повідомляє про свій приїзд до мене. Тільки його й не вистачало. Нехай їде до біса. (Рве, бере другого.) А! Це вже щось інше, вибачте, панове, знову скарга на мого жондцу Пшеменського... (Читає.) «Через нахабний його грабунок на великому степу...-м-м... діброву повирубував упень... наварив такого пива, що твердо йому доведеться... чотирнадцятеро селян продав у рекрути без жодного права...». (Згортає листа й ховає.) Так, здається, що мій жондца таки дійсно шахрай і каналія. Ну, там побачимо. Так ось як, панове, я вже й не кажу, що всі батьки, які мають дочок на виданні, чинять мені щодня візяти. Я би вже тисячу разів післав до біса всю цю собачу комедію і виїхав би до Варшави, але згадка про ту дівчину, що я побачив тоді в цукерні, не дає мені спокою. Кожного дня я одержую десятки листів, але вона мовчить... Мовчить, як дівчина в казці. Адже ж вона повинна тепер зрозуміти, що значило тоді моє запитання, тепер, коли про мій зарік нявкають усі ніжинські коти на парканах. І чи не дивно ж, що в той час, коли моїм закладом розхвильовані всі панянки по всій Україні, одна єдина, до якої рветься моє серце, мовчить, мов зачарована принцеса.

Двігубський. Певне, її немає зараз у Ніжині.

Бжостовський. Певне, що так. її ніхто не знає, вона з’явилась, як фея, на єдину мить і зникла в темряві ночі... Я обіцяв сто карбованців факторам-євреям, коли вони знайдуть панянку, що п’є каву без цукру і не любить нічого солодкого. До цього часу я чую на своїх устах мовби палкий поцілунок, пекучий смак гіркого мигдалю, що вона дала мені тоді на посміх. Де ти, моя гірка дівчино, принцесо гіркого мигдалю!

Двігубський. Клянусь литаврами, вас не зрозумієш, графе. То ви шукаєте солодкого, то враз жадаєте гіркого.

Бжостовський. Ви осли, коли не розумієте цього.

Невседомський (настобурчившись). Е-е, як це зрозуміти, є... осли... е... вибачте, мій пане... е... осли... Я не можу цього дозволити... я...

Бжостовський (не слухаючи, загарливо). Як же ви не розумієте, що вона не любить солодкого тому, що вона сама солодша від меду. Хіба троянді потрібні пахощі?

Двігубський. Адже ж така принадна дівчина. Яка шийка, що за губки, а сині очі, а золоті кучері... а лукава посмішка...

Невседомський (захлинаючись). А тонкий та гнучкий стан і груди високі, мов у богині.

Двігубський, Так, так, чарівна дівчина. Ну, а як графові діла з принадною цукерницею? Здається, що граф лукавить у цій справі.

Бжостовський. О, то невже ж панове думають, що в мене є готовий «сезагм»⁸на всі двері. Принаймні, я не можу й тут похвалитися рішучою перемогою.

Двігубський. Так, розказуйте. Можна повірити.

Казимир (увіходить). Фактори до ясновельможного графа.

Бжостовський. Нікого не приймати, окрім Пшемен-ського й цесарця. Не приходив цесарець?

Казимир. Не було.

Бжостовський. Як прийде, зараз же веди до мене. (Приятелям.) Ви не бачили цього цесарця? Він має чудове алмазне намисто, чудове, як мрія... Але дорого хоче, я звелів Пшеменському поторгуватися. Ступай. Нікого не приймати. Хто це? Хто це такий? Знову торти! Та чи буде ж цьому край!

З середніх дверей входить Д р я к в и н-К ублицький, маленький, сухий дідок у чорному фраді, у шовкових штанях, панчохах, жабо;, в супроводі похмурого суб’єкта з коробком у руках.

Двігубський і Невседомський підводяться.

Двігубський. Ну, ми підемо. До вечора.

Бжостовський (з незадоволенням). Ви до мене? Що вам треба? Але вибачайте, не маю часу.

Дряквин (спокійно сідає, витирає лоба хусткою, сякається і потім жестом запрошує Бжостовського сісти.) Пожалуйста. '

Бжостовський знизує плечима, але сідає.

Дряквин (дістає табакерку, нюхає сам і пропонує графові). Чи вгодно?

Бжостовський (нетерпляче). Ні, дякую! Але будь ласка...

Дряквин. Ще будучи в Києві, довідався про ваш приїзд, люб’язний графе.

Б ж о с т/о в с ь к и й (про себе). Так і єсть. Цукерник...