Драматичні твори

Пшеменський (підходить до неї й бере її за руки). Граф запрошував пані сьогодні на вечір?

Францишка. Так. (Манірно.) Але пан не хоче й подивитися на мене, не хоче навіть і повітатися зі мною?

Пшеменський. Пані прекрасна, мов богиня, але зараз немає часу милуватися з неї, настав час діяти. Скоїлася прикра пригода, але, діючи з розумом, можна обернути це діло на нашу користь. Зараз граф розлютувався на мене й одібрав від мене мого вірчого листа, і якраз у той час, коли все було готово, щоб закінчити мій замисел. Пані повинна повернути мені знову цього листа.

Францишка (здивовано). Я? Як же я можу це зробити?

Пшеменський. Як? (Усміхається.) І пані ще питає? (Бере її за руки.) Але скажіть мені перш за все, в якому стані любовні діла пані з графом? Чи може граф чим похвалитися, чи ще ні?

Францишка (обурено). Пане Пшеменський!

П ш єменський (нетерпляче). Ах, та не до гонору зараз. Пані сама зацікавлена в цій справі, але коли граф уже усього добився від пані...

Францишка (гордо). Граф нічого не добився від мене.

Пшеменський. А, тим краще, тим краще. Дивіться, чи до вподоби вам ця дрібничка? (Виймає з кишені футляра й, відчинивши його, підіймає на пальцях розкішне діамантове намисто, граючи ним перед очима Францишки.)

Францишка. Ах! Яка чудова річ!

Пшеменський. Це намисто коштує двадцять тисяч карбованців сріблом. Граф купує його у наїзжого цесарця (єхидно) для своєї примрієної невісти. Але коли пані зуміє повернути мені мого вірчого листа та затримати графа від поїздки до Носівки, це намисто дістанеться пані. Згода?

Францишка. А що ж я мушу зробити для цього?

Пшеменський. О, за порадою діло не стане. Я навчу пані, що треба зробити, щоб одержати цю штучку.

Францишка. Але... але... я гадаю, що це намисто й так дістанеться мені.

Пшеменський (усміхаючись). Пані так гадає? Ну що ж, нєх пані спробує. Але граф ще не купив цього намиста, а тільки звелів мені поторгуватися з цесарцем і навіть не знає, що намисто вже в мене, грошей я ще не платив. Цесарець завтра мусить виїздити, а чи трапиться удруге така добра нагода, не знаю. Нєх тоді пані сама чекає на графську ласку. (Ховає футляра в кишеню.)

Францишка (хапає його за руку). Ні, ні, я згодна. Кажіть же мерщій, що я повинна робити.

Пшеменський. Ну, як згода, то й добре. Ходім же, я навчу, як треба орудувати, щоб доп’ясти нашої мети. (Хапає її за руку й затягає в двері праворуч.)

Пауза.

Сутеніє. Казимир та ще два напудрених та розкішно одягнених лакеї прибирають у кімнаті й запалюють усі свічки в канделябрах. З зали доносяться звуки музики, гомін та сміх. Казимир і лакеї іноді проносять через сцену

блюда й пляшки.

Пауза.

Вбігає Францишка, а за нею Бжостовський. Розпалений вином та близькістю женщини, граф обіймає її й хоче поцілувати, але вона виривається. Нарешті він настигає її на канапі, обіймає й покриває її лице та шию палкими поцілунками.

Бжостовський. Дивна... принадна женщина... Очі твої манять і чарують, як безодня... уста обіцяють блаженство... І тільки одне бажання є на світі... припасти до цих уст і пити з них... І жадати знову без кінця. Дай же мені ці вуста, моя богине, моя кохана мріє...

Францишка (відстороняє його). Ні... ні... граф сміється з мене. Чи ж я його мрія? Певне, граф опанований мріями, але ці мрії про солодкі булочки та гірку панянку... Граф і зараз закоханий у цю примріену панянку, що йому здається найкращою за всіх на світі. Нехай же граф її й цілує...

Бжостовський (знову обіймає її). Хай будуть прокляті ці зрадливі мрії, що вабили й надили мене, мов блимавки на болоті. Доволі глузування та даремних мрій, тепер я хочу палких уст і схвильованих грудей, щоб пригорнути їх не в мрії, а в живих обіймах... Тепер я хочу тільки тебе, моя чарівнице... Ми покинемо цей брудний Ніжин, я завезу тебе до пишної Варшави, до бучного Парижа. Ти побачиш блиск і пишність світнього життя, де твоя краса розцвіте ще розкішнішим цвітом.

Францишка. Ні... ні... Граф знову глузує... його думка й зараз біля тієї панянки. Нехай же граф її й цілує. Я бачила у пана Пшеменського дивне намисто, що граф купив для своєї панянки. Та й запевне такого намиста гідні тільки найкращі в світі шия та груди... Звичайно, у примрієної панянки вони кращі, ніж у бідної Францишки...

Бжостовський (роздратований). Але ж це неправда!

Францишка. Що неправда? Хіба ж граф бачив мої груди? Чи не соромно графові так казати?