Драматичні твори

Дар’я Іванівна (трохи віддихавшись). Ф-фу-у-у!.. Спочатку все йшло прекрасно. Полковник тільки-що приїхав із села і був дома; я йому все розказала, що через нашого мілейшого папеньку ми ще й досі не познайомились з графом. Він обіцяв, що завтра ж сам привезе до нас графа... Сьогодні він буде в нього на бенкеті, чи що, а завтра, казав, неодмінно привезе. Все, казав, зроблю, щоб тільки показати графові мою гарненьку хрещеницю Нюточку. (Пригортає і гладить Нюточку по руці.)

Клавочка. Подумаєш, велика цяця. Не бачив граф такої дивовижі... Кирпи її не бачив?..

Нюточка. Ні, мабуть, тебе не бачив. Як же так? Був у Ніжині і не знає, що тут є така принцеса... Рарога такого не бачив.

Клавочка. Що таке? Що ти сказала! Та як ти смієш... Проноза, мазуха безсовісна! Тільки й знаєш, що за мамину спідницю ховатися.

Дар’я Іванівна. Та цить-бо! Чи ви подуріли? Як вам не соромно? Панянки, баришні, хіба ж можна баришням та так лаятись... Як тобі не соромно, Клавочко?

Клавочка. А як вона сміє називати мене рарогом? Сама чубате цінькало. Ви сами все їй дозволяєте. Здається, я старша за неї.

Н ю т о ч к а. Та воно й видно. Ти своєму Цвіркунові в мами годишся.

Клавочка. Що таке? Адже ж мій Цвіркун і дивиться на тебе не хоче. Тобі просто завидно, бо на твою кирпу, крім поганих школярів...

Д ар’я І в а н і в н а. Та цитьте-бо, скажені! Що подумав би граф, коли б почув, як ви лаєтесь.

Клавочка. Ну, то що ж граф? Кажіть-бо далі.

Дар’я Іванівна. Та хіба за вами розкажеш Та.. так полковник каже: все, каже, зроблю, щоб тільки показати графові мою любеньку хрещеницю Нюточку...

Клавочка. Та чули вже про це, чули. Ну, а далі?

Дар’я Іванівна. Коли ж враз приходить це опудало, Раїч-Болдаковський, і каже, що граф виїздить.

Клавочка 1 (пазом) ^то^ ® маєш! А все ви!

Нюточка / ^ ' Це все ви!

Д а р’ я І в а н і в н а. Та цитьте-бо, може, це ще й неправ да. Полковник зараз же послав чоловіка дізнатись, а тут знову прийшов цей гусар-корнет Двігубський і каже, що граф дійсно виїздить, але коли, ще невідомо.

Клав оч к а. Ні, ні, так нічого не буде. Треба взятися за це діло як слід. Коли ще не все загублено, то не треба гаяти часу.

Нюточка. Це все папенька. Треба, щоб папенька знову поїхав до графа.

Дар’я Іванівна. Так, так, це все ваш мілєйший папенька. Це все він.

Клавочка. Це все він. Не міг добитись, щоб граф його прийняв. Що ми за нещасні дівчата. У всіх, у всіх граф був, тільки ми такі безталанні.

Нюточка. У всіх, у всіх був: і в пані маршалкової, і в городничого, і в пані суддіної.

Клавочка. І в полковника, і в казначея — у всіх.

Д а р’ я І в а н і в н а. Ні, я цього так не залишу. Хіба ж ми гірші за людей. Зараз же покличте папеньку.

Клавочка (біжить І через хвилину повертається) Ідуть.

Увіходить Дзюба, добродушний дідок у сюртучку, з табакеркою в руках, з якої він часто нюхає. Усі три жінки накочуються на нього.

Д а р’ я Іванівна. Прийшли! Ось, полюбуйтеся, полюбуйтеся, що ви наробили! Це ви, все ви!

Клавочка ї , _ч ^ .

Нюточка ) (разом).Да, це ви! Тільки ви!

Дзюба (переляканий).Що? Де? Та хіба що скоїлося?

Д а р’ я Іванівна. Скоїлося? І він ще питає! Ви ізверг, разіня, тряпка, мокра куриця! Ви не хотітє счастья вашим дочерям, не умєєте даже з візитом поєхать.

Дзюба. Ну, як забалакала по-московському, то вже кепська річ... Але в чому ж я винен, матушко?

Дар’я Іванівна. Ви, ви, ви один во всьом віновати.

Нюточка. У всіх, у всіх був граф, тільки ми такі нещасні.

Клавочка. І в пані маршалкової, і в городничихи, і в пані суддіної... (Плаче.)І в пані ка... ка... ка... значейші. Тільки ми такі неща... ща... ща,..

Дзюба (береться за голову).Але що ж я міг подіяти з тим графом, якщо він навіть не схотів мене й бачити! Навіть і не пустив до себе.

Д а р’ я І в а н і в н а. Не пустив! Через те, що ви старе опудало, фуяра, роззява, тюхтій.

Дзюба (вбік).Ну, що з такою бабою подієш, коли вона по-українському ще краще лається, ніж по-московському Двома мовами лається... Але що ж мені було робити, паніматко?

Д а р’ я І в а н і в н а. О, тюхтію нещасний! Що йому було робити! Ба, а як ви про себе звеліли доповісти?

Дзюба. Доповісти...

Д а р’ я Іванівна. Ну, так. Доложить про себе як звеліли?

Дзюба. Доложить... Звичайно... (Мнеться.)

Дар’я Іванівна (спліскує руками). Ну, так і єсть! Знову веліли сказати, що ви писар?

Дзюба мовчить.