Драматичні твори

Дар’я І в а н і в н а. О, старе опудало! Писар! Носиться з тим писарством, як дурень із писаною торбою. Що я за нещасна .женщина! (В ніс) Я — урождьонная Брадолє-сова, столбовая дворянка ¹⁵, із княжеського роду, а він тиче всім в ніс, що він якийсь-то писар. (З презирством.) Писар! Писар! Усі путящі люди, все порядочніє люді давно получилі чин. Я знаю, ще за двадцять років при Румянцеві-Задунай-ськім ¹⁶ усі одібрали чин, а потім недавно, вже при імператорі Павлі ¹⁷,— і які чини. Хоч ви і якийсь там дурний, прости господи, писар, а по рескрипту ви могли одібрати тоді секунд-майора. Це ж великий чин... Секунд-майор... Я б була майорша — трохи не полковниця... А то — писар! Писар! Тьфу! І хоч би ж мовчав, фуяра ледаща, а то так і тиче всім у ніс, що він писар. А користі з того писарства, як наїдку з хрону. Тьфу!

Дзюба. От пеня пекуча, прости господи. (Голосно.) Писар, Дар’е Іванівно, це не абищо... Військовий писар — писар полку ніжинського. (Підіймає палець.) Це була велика посада. Полковий писар це велика персона. Він мав під своєю орудою всі справи (підіймає палець) військові, гражданські та навіть кримінальні на увесь полк цебто на цілу губернію. Це вам не секунд-майор, який тільки й знав, що свою гобвахту. Полковий писар це значна персона. Кандідатус омніум дігнітатум усіх достоїнств кандидат.

Дар’я Іванівна (протягом усієї промови Дзюби тільки хитає головою, промовляючи тихо). О... Ну ж... дивись., персона... Дурень... дурень гражданський... шпак безхвостий...

Дзюба (продовжує). А то секут-майор. Тьфу, хіба ж можна рівняти. Кожний дурень, батька якого, та й його самого шкварив батіжжям той скажений цар Павел, ось тобі й секут-майор. Та ще й посадять на барабана та заплетуть косу, неначе в дяка, та ще й намажуть ту косу крейдою або борошном, та потім звелять марширувати, підіймаючи ноги, як гусак,— ось тобі й секут-майор. (Нюхає табаку з табакерки.)

Дар’я Іванівна (розлючена). Так ви ще й дратува тися! Насмехаться над сословієм дворянським! Да ви забилі

(в ніс), что я сама столбовая дворянка, урождьониая Брадо-лєсова, із рода князей Кирдяпиних. Та ось що я вам скажу. Зараз же одягайтесь у свій поганий фрак та їдьте знову до графа, та просіть його до нас на суботу післязавтрього на чай. Чуєте, без цього й не вертайтесь.

Дзюба (в розпачі). Господи! Та він знов мене не пустить до себе.

Д а р’ я Іванівна. А, не пустить. Так ви знову хочете одкрутитися. Нюточко, принеси мій бювар та ті великі картки з золотими берегами, що я купила в Києві.

Нюточка біжить і вертається з бюваром.

Дай сюди. Ось. (Виймає велику візитну картку.) Кла-вочко, в тебе кращий почерк, сідай та пиши йому візитну картку.

Клавочка сідає й готується.

Пиши великими літерами: «Василій Петрович Дзюба...» Господи, і фамілія ж, прости господи, Дзюба. Дзюба. Один сором... Написала. Так, трохи нижче: «Секунд-майор», теж великими літерами.

Дзюба. Та що ви, паніматко! Я не хочу! Який я секут-майор. Та ні за...

Д а р’ я Іванівна. Що? Що таке? Він ще й буркотітиме. Написала? Далі, трохи нижче: «Муж урождьонной Брадо-лєсовой із рода князей Кирдяпиних».

Дзюба. Як урождьонної! Що таке? Муж урож... Тьфу! Та ні за що не поїду. Та що це за глум... Та чи ви в розумі, Дар’є Іванівно? Та мене ж лакеї засміють. Бодай би ще той секут-майор, а то муж... Та де це ви бачили... Тьфу...

Д а р’ я Іванівна. Написала? Що таке? Так ви ще плю-ватися Слух-айте, я не буду з вами довго балакати, але... (відбирає у причмеленого Дзюби табакерку) поки ви не поїдете до графа та не привезете путньої відповіді, не дістанете від мене ні щіпки вашої поганої табаки, ні чарки горілки. Так і знайте!

Дзюба. Та що ж це за тиранство таке. От бодай сто бісів тому графові... Та я краще...

Дар’я Іванівна. Дай сюди картку. (Бере картку й читає.) Так. То ось беріть цю картку, одягайтеся і зараз же рушайте Що? Що таке?

Дзюба. Що я за нещасна людина! Та це, мабуть, гірше, ніж справдешньому секут-майорові у того скаженого Павла.

Дар’я Іванівна. Що таке? Зараз же беріть картку.

Дзюба (бере). О, господи. Дайте хоч в останній раз понюхати.

Мокрина (вбігає). Пані, панночка Леся вернулася з Веркіевки. Оце зараз приїхали. Умиваються з дороги в своїй кімнаті.

Д а р’ я Іванівна. А, приїхала? Ну, то скажи, щоб мерщій ішли сюди. А хто з нею приїхав? А що вона привезла, не бачила? Масла скільки привезла?

Нюточка. А меду привезла? А яблук?

Мокрина. Привезла, панночко, цілісінький віз. Нюточка. А яких? Оливок привезла? А путивок? Д ар’я Іванівна. Та цить-бо! То скажи, щоб ішла. Мокрина. Та ось вони йдуть.

Леся входить, одягнена в вишивану сорочку й спідницю, волосся заплетене

в дві коси.