Читаем Драматичні твори полностью

Клавочка. Він іще тут? Та кажіть-бо, що таке?

Цвіркун. А, цікаво, цікаво? Ну, то слухайте ж. По-перше, граф програв учора в пана Болдаковського тисячу червінців в дябелка. По-друге, чарівна пані Францишка вкінець його закрутила: цими днями він купив їй діамантове намисто, за десять тисяч червінців... І третє, граф продає свою носівську маєтність. Четверте...

Леся. Та який граф? Про що ви розказуєте?

Дар’я Іванівна (з презирством). Не до тебе річ. Хіба ти що тямиш у благородних розмовах.

Цвіркун (до Лесі). А й справді! Ви ж якраз виїздили й нічогісінько, виходить, не знаєте. (Сплескує руками.) Так слухайте ж, Лесечко, тут у нас, у Ніжині, об’явився граф молодий, вродливий, що розхвилював усіх ніжинських панянок: він, бачите, шукає якогось иечуваного марципана й заприсягнув, що одружиться з дівчиною, яка спече йому найкраще солодке печиво.

Леся (зворушена, тихо). Та невже ж це він...

Цвіркун. Ба, ще новина, виявляється, що граф несподівано закохався в якусь нікому не відому дівчину, яку він десь випадком зустрів. Хто вона — ніхто не знає, тільки відомо, що вона п’є чай без цукру. їй-богу, я не вигадую... Так ось, граф шукає її по всьому Ніжину й обіцяв тисячу червінців тому, хто її знайде.

Дар’я Іванівна і дочки. Що таке? Яка панянка?.. Чому без цукру?

Леся (зворушено). Так ось хто цей граф. Яка химерна пригода...

Ц в і р к у н. І що ж би ви думали! Усі ніжинські баришні стали пити чай та каву без цукру. Ні одна не вживає більше цукру.

Дар’я Іванівна (сплескує руками). От бачиш, Нюточко, а ти напихуєш по чотири грудки в чашку, та ще й із варенням! Та ще й цукерки цілий день жуєш. Давай зараз. (Відбирає від Нюточки торбинку з цукерками.)

Нюточка. Ай, мамо. Дайте хоч одну на прощання. Дар’я Іванівна. Годі, годі... Не вмреш без цукерок. Клавочка (сміється). Так, так, дайте їй папину табакерку, нехай нюхає. А я... я... і так не люблю солодкого, ні. Я завжди казала мамі, щоб мені наливала без цукру.

Нюточка. Ти? Та ти й так ходячи трощиш. Раріг. Дар’я Іванівна. Цитьте-бо. З сьогоднішнього дня питимете всі без цукру. (Поважно в ніс.) А проте, ця мода мені здавна звісна. В висшем свєтє в Москве, у князя Кирдя-пина, все п’ють без страху... да...

Цвіркун. Стривайте! Так, здається ж, ваша Леся п’є без цукру. Ну, так, запевне. Лесечко, чуєте?

Нюточка (сміється). От вигадали. А Мокрина й зовсім не п’є чаю, так, виходить, це в неї закохався граф.

Клавочка. А й справді. (Сміється.) Чуєте, мамо? Може, й справді граф закохався в нашу Лесю. (Сміється.)

Нюточка. Викапана графиня. Розкажи ж бо, Лесечко, як це ти принадила графа.

Дар’я Іванівна. Та цитьте-бо. (До Лесі суворо.) А ти щоб зараз же покинула мені ці панські моди. Панянка яка виявилась. Не смій мені пити без цукру.

Цвіркун регоче.

А ти чего, батюшка, зуби скаліш... Молод єще надо мной смеяться.

Ц в і р к у н. Та чого це ви, Дар’е Іванівно? Хіба ж я з вас. Ось послухайте лишень, яку я написав шпигачку, сіреч епіграму на того графа. (Виймає аркуш паперу й читає.)

Граф Бжостовський сам не знає,

Чого йому треба:

То гіркого він шукає,

То мигдалів з неба.

І не знають наші панни,

Що їм і робити,—

Чи вчиняти марципани,

Чи гіркої пити.

Усі обурені.

Нюточка. Які глупості! Як вам не соромно?

Клавочка. Та як ви смієте таке казна-що про нас писати!

Дар’ я Іванівна. Молод ще, батюшка, старших висміювати. Ти ще молокосос — шмаркач, а граф — вельможа. Дивись, як би тобі взагалі за твої вірші не показали, де козам роги правлять. (До Лесі, що сміється.) А ти чого регочеш, гайдамачко? (Підводиться.) Ходім, покажи, що ти там привезла. Ходім, Нюточко, подивимось, які там яблука.

Дар’я Іванівна, Леся й Нюточка виходять.

Клавочка (лишившись із Цвіркуном, регоче). А що, доцвірінькався? Дістали мокрого рядна на голову. Так вам і треба — не смійтеся із старших.

Цвіркун (отямившись, роздратований). А коли так, то прощавайте. А я хотів розказати вам щось дуже цікаве, а тепер годі. (Береться за шапку і йде до дверей.)

Клавочка (зацікавлена, хапає його за руки). Стійте. Стійте, куди ж ви? І пожартувати не можна... Яке комизливе цвіркуня. Та ну ж бо, не закопилюйте губи. Що таке?

Цвіркун і Клавочка являють собою контрастну пару — вона величава, властелива, висока, він же жвавий, маленький, задьорний, як горобчик.

Цвіркун. А що мені за це буде?

Клавочка. Та вже там побачимо. Ну...

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сенека. Собрание сочинений
Сенека. Собрание сочинений

Луций Анней Сенека – крупнейший римский философ, первый представитель стоицизма в Древнем мире. Особую роль в формировании взглядов философа сыграл древнегреческий мыслитель Посидоний. В свою очередь, нравственная позиция и система ценностей Сенеки оказали сильное влияние на его современников и последующие поколения.Произведения Сенеки – всегда откровенный и развернутый «кодекс чести». Любой труд знаменитого философа разворачивает перед нами подробную картину его философии. Сенека поясняет, аргументирует и приглашает к диалогу. В его произведениях поднимаются вопросы, которые затрагивают категории жизни и смерти, счастья и горя, философии и математики: каким должен быть лучший признак уравновешенного ума? Как следует жить, чтобы не падать духом? Для чего человеку нужна философия? В чем разница между философией и математикой? Что приносит нам величайшие беды? Как исправить свою жизнь?В сборник вошли избранные «Нравственные письма к Луцилию», трагедии «Медея», «Федра», «Эдип», «Фиэст», «Агамемнон» и «Октавия» и философский трактат «О счастливой жизни».

Луций Анней Сенека

Драматургия / Философия / Античная литература