Драматичні твори

Бжостовський (знов пригортає її до себе). Ти... ти... вакханка... Венера... Розум мій мішається, коли я дивлюся на твої розкішні плечі і схвильовані груди, що принаджують і ваблять, як заказана райська спокуса... Ти, як чарівниця венецької казки, що біля неї забувають і честь, і життя, і всі мрії на світі... Тільки тобі... тобі одній усе жадання мого серця... Кажи ж... коли ж, коли ж ти будеш моєю... (Тяжко дишучи, він схоплює її плечі й шукає губами її уст; вона ухиляється.)

Францишка. А панянка?

Бжостовський. Францишко, не доводь мене до краю. Я не знаю ніякої панянки.

Францишка. А діамантове намисто? (Зазираючи йому в вічі, лукаво.) Для чиїх схвильованих грудей? Не для паняиських... Ні. Адже ж граф жадає тільки дівочих поцілунків... дівочих... тільки...

Бжостовський. Францишко... це намисто... для тебе... тільки для тебе.

Францишко. О, пан знов глузує?

Бжостовський. Я дарую його тобі, моя богине. Клянуся моїм графським словом!

Двігубський і Невседомський входять при останніх словах із зали з бокалами в руках.

Двігубський. Так ось де вони? А в чому це клянеться граф Бжостовський? Чи вже ж у любові? О, то це давно вже вийшло з моди.

Бжостовський (роздратований). Хіба ж там не стало вже чого пити, що панове покинули стіл! Але гаразд, якщо вже ви прийшли, то знайте, я дарую пані Францишці діамантове намисто, що купив учора в одного цесарця. Ей! Казимире!

Казимир увіходить.

Бжостовський. Принеси сюди каву та лікери, та зараз покликати сюди Пшеменського.

Казимир виходить.

Двігубський. О, віншуємо принадну цукерницю. З пані могорич. Принаймні один поцілунок.

Францишка. О, то граф тільки жартує.

Казимир вносить тацю з кавою та лікерами. Гості сідають біля

столика.

Бжостовський. Ну то що ж... Пшеменський.

Входить похмурий Пшеменський й зупиняється, не доходячи до

столу.

Бжостовський (не дивлячись на нього). Зараз же принесіть намисто.

Пшеменський. Намисто? Яке намисто?

Бжостовський. Діамантове, що я звелів вам купити у цесарця.

Пшеменський. Але пан граф не наказував мені купувати ніякого намиста.

Бжостовський (роздратований). Як не наказував!

Пшеменський. Запевне це наказував. Дійсно я торгувався з цесарцем і навіть приносив графові показати це намисто., але... але після того, як граф позбавив мене свого милостивого довір’я...

Бжостовський (нетерпляче). Ну...

Пшеменський (розводячи руками). То я повинен був повернути намисто цесарцеві, адже ж у мене не було ні наказу, ні навіть грошей для виплати...

Бжостовський (розлючений стукає кулаком по столу). Як не було грошей! Мовчать! Рушай мерщій і зараз же принеси намисто!

Гості сміються.

Пшеменський. Але то неможливо, прошу пана. Цесарець уже виїхав і я не знаю навіть, куди... мабуть, на ярмарок до Бердичева ¹³.

Бжостовський (розлючений, зривається з місця й хапає Пшеменського за комір). Ти смієшся з мене, каналіє, мерзото, шахраю! Зараз же догнати цесарця й купити намисто, якою схоче ціною!

П ш єменський (визволившись із рук Бжостовського, спокійно). Пшепрашам пана, але ж я більше не слуга графської мосці, бо пан позбавив мене свого милостивого довір’я. Я вже не смію...

Бжостовський знову поривається до Пшеменського, але Францишка зупиняє його.

Францишка. Бога ради, заспокойтеся, не турбуйтеся, ваша ясновельможність... мені не треба цього намиста... граф пожартував і годі... не турбуйся... прошу вас, мій любий графе...

Бжостовський (відстороняє її, холодно). Прошу, пані, затямити, що слово графа Бжостовського ще ніколи не було жартом. (Виймає з кишені вірчого листа і після боротьби з собою простягає його до Пшеменського.) Маєте, зараз же рушайте!

Пшеменський (підіймаючи догори долоні і не беручи листа). О, прошу ясновельможного пана. БардЗо дзєнькуєм ясновельможного графа за ласку, але, пшепрашам пана, нєх пан граф вибачить... я вже давно збирався просити графа, жеби він звільнив мене від цієї посади... І зараз шановливіше прошу графа не примушувати мене... Я почуваю себе дуже знеможеним, я хочу зовсім відпочити від усіх діл... та поїхати до ченстоховського кляштора ¹⁴ на прощу...

Бжостовський. Пане Пшеменський, не доводьте мене до краю.

Пшеменський. Але прошу ясновельможного пана... несила мені це зробити... я знов прогніваю чим-небудь ясновельможного графа... граф знову буде незадоволений з моєї служби... Ні... ні... прошу звільнити мене.

Бжостовський (гримає). Та чи довго ще ви будете спокушати моє терпіння! Хіба ж не досить того, що я повертаю вам мого вірчого листа. Так якого ж ще треба вам довір’я, сто чортів на ваші порожні болячки!.. Зараз же принесіть намисто.