Драматичні твори

Аврорівець. Петю... Хто ж це тебе по голові стукнув?

П е т я. Ваню, тільки не хвилюйся. Юнкер по голові стукнув, але більше він стукать не буде нікого, так що все в порядку. Телеграф наш. Ось перехоплені телеграми Керенського в ставку. Передать товаришу Леніну.

Аврорівець. Стьопо!

Стьопа. Єсть!

Аврорівець. Змотайся кулею і ці телеграми передай товаришу Леніну.

Стьопа побіг.

Розкажи, Петю.

П е т я. Коротко, бо біжу назад. Значить, на телеграфі засіли юнкера і школа прапорщиків. Ми підходимо, командир мені каже «Петю, у тебе серйозне горло, кричи «здавайся». Я кашлянув, ну і, понімаєш, рявкнув. Вони стрілять, ми тоже,

ну і пішло. Ввірвались ми у двір, я пробився вперед, лечу по сходах. Коли це мене юнкер як стукне прикладом по голові! Я повернувся, кашлянув, одправив його до бога, лечу далі, вскакую у великий зал, підняв бомбу і дивлюсь... Мать моя, повний зал...

Аврорівець. Юнкерів?

П е т я. Телеграфісточок... Детки, Ваню... Очима кліпають, перелякані, тремтять і починають плакати. Я їм для бодрості рєч врізав... «Товариші девушки і женщини, Керен-ському вже амба, власть в руках більшовиків», а вони мовчать і тремтять. Тоді я пройшовся церемоніальним кроком і приятно сказав: «Приглашаю вас всіх, товариші девушки, на побачення зі мною і моїми корешками в сім годин вечора на розі Литейної, після знищення мирової буржуазії...» Тут, конєшно, вони зразу посміхнулись, а нєкоторі почали пудрити носики. Тоді я скомандував: «Сідайте до апаратів і нашій власті цокайте весело...» Так, що, Ваню, єсть адресок... Я побіг...

Аврорівець. Петю, дивись мені...

Петя (підморгнув). В порядку, Ваню. (Вийшов.)

Далеко чути окремі постріли. Потім кулеметні черги.

Все більше, більше.

Аврорівець. Ого. (Слухає, весело.) Шпарте, шпарте... Ох, і ніч...

Тарас (вслухається). Тріщать максими... О, кольт... Один... Другий...

Чути в коридорі голоси, шум, пробігають моряки, червоногвар* дійці, робітники. Крики «ура». Наближається аврорівець, вискочив, подивився в двері і тихо в кімнату.

Аврорівець. Товариш Ленін.

Всі в кімнаті встають. Крики «ура» ближче. В дверях спиняється оточений моряками, робітниками, солдатами В. І. Ленін. На обличчі його посмішка. Ззаду котиться «ура», напирають. Ленін повернувся коло дверей, підняв руку, і все затихло. Тільки чути — десь далеко тріщать

кулемети.

Ленін. Товариші пролетарі, моряки, солдати! Повстання почалось... Ідіть, товариші, дійте з найбільшою рішучістю і неодмінно переходьте в наступ. Маркс і Енгельс вчили пролетаріат: оборона є смерть збройного повстання. Чекати не можна, бо можна загубити все. Сміливість, сміливість і ще раз сміливість... Уряд хитається, треба добити його за всяку ціну. За владу Рад, за землю селянам, за мир народам, за хліб голодним — вперед, товариші! Ми переможемо, неодмінно переможемо!