Драматичні твори

Тенденцію перших втілював у комедії рішучий і непримиренний Саливон Часник — голова колгоспу «Смерть капіталізму», а другу — впертий, обме-жено-самовдоволений Кіндрат Галушка, голова колгоспу «Тихе життя», та деякі спекулянти, як агент по продажу колгоспних «лишків» Филимон Довгоносик, що звили затишне кубельце під прикриттям Галушки. Комедія приваблювала мільйони глядачів непідробною правдою повнокровних людських характерів, влучністю їх соціально-психологічної індивідуалізації. Щедрий

народний гумор* уміння поєднати серйозний задум з комедійною формою — найістотніші ознаки нового твору письменника. Гострий конфлікт, розгортаючись у різнопланових комедійних ситуаціях, виводив, дрібну, на перший погляд, комічну боротьбу самолюбства двох гонористих сусідів — двох голів колгоспів — у сферу злободенних ідеологічних проблем тогочасного життя.

Перша ж сцена сварки цих героїв нагадує побутовий конфлікт досить віддаленої епохи, коли ворогували за межу, як з гіркотою дорікає батькові Гриць Часник. Не за межу, а за лінію,—гнівно виправляє свого сина Саливон. Справді, колоритні постаті Часника й Галушки, їхніх гострих на язик жінок Палажки та Параски, дітей — Гриця та Галі, на перший погляд, нагадують прославлених класичних героїв Нечуя_тЛевицького чи Гоголя. Ніби близькі й такі поняття, як «межа» та «лінія», але які далекі вони одне від одного за змістом, що вкладається в них тепер. У класичні шати українського народного гумору автор убрав цілком сучасних людей, відобразив життя села, його особливості й суперечності, вдавшись, щоправда, не до реалістичного, а переважно ідилічного «гону, рожевих барв та блискавичного happy end’y. Цей виразний апологетизм, певно, й змусив Корнійчука згодом створити другу редакцію комедії, в якій він значно критичніше оцінив своїх «негативних» персонажів. Але при «модернізації» п’єса значно втратила на художності.

За яку ж «лінію» відбувається сутичка між двома головами у цій п’єсі? Головний герой комедії комуніст Саливон Часник веде рішучу й послідовну боротьбу з Галушкою за те, що той занедбав свій колгосп і йому «руки зв’язує». «Ти ведеш свою лінію і людей портиш,— дорікає він Кіндрату.— Вони в тебе не вперьод дивляться, а вниз, день і ніч, як ховрахи, риються на садибах, жінки перекупками стали. Ти думаєш, землю тобі закріпили, щоб ви тільки на своїх садибах цвітущу жизнь строїли? Дудки!» І на розважливі слова Галушки, мовляв, кожен робить собі «цвітущу жизнь» як уміє, куди поспішати, Часник твердо відповідає:

«Уперьод, уперьод! Хіба товариш Ленін віддав своє життя тільки за те, щоб наші животи були набиті галушками? Та ніколи цього, не може бути, щоб живіт мечту великих людей убив. Раз до комунізму йдеш, Кіндрате, так треба йти до нього швидко і щодня».

Галушка ^ колишній бойовий будьоннівець, щиросердо вважає себе «безпартійним більшовиком», він, як і «партєйний» Часник, теж за комунізм, бо «сознательний і в курсі дєла», але завзято опирається будь-яким спробам свого сусіди «тягнути» його до комунізму, адже йому і в соціалізмі добре: «Я тільки ще в ньому пристроївся, і він мені ще не надоїв». Та яким би високим тином не одгороджувався Галушка від Часника, життя владно бере своє: свідомі колгоспники гостро критикують його, бо Галушка «не туди веде». От і змушений Галушка не тільки змінити вивіску свого колгоспу «Тихе життя», на іншу — «За повний комунізм», а й лінію свою змінити на Часникову, бо вона і є партійною, державною лінією.

Безперечно, сьогодні може виникнути й таке запитання: чи та лінія, яку відстоював Часник, справді відповідала ленінському кооперативному плану організації сільськогосподарських артілей? І чи не крилася в самому житті.

в реальній дійсності альтернатива колгоспним формам господарювання на селі як єдино правильним з тогочасної державної точки зору? Хоча б у вигляді індивідуального чи групового госпрозрахункового підряду, самоокупних фермерських об'єднань? І чи не такі орендні форми міг би впроваджувати у себе Галушка? Та істина завжди конкретна. Історичні обставини кінця 30-х — початку 40*х років, коли писалася ця комедія, такої альтернативи (викладеної в останніх працях Леніна, в економічних розробках Чаянова) не висували. Суцільна колективізація, проведена залізною рукою в найко-ротші строки, закріпила ідеологічно уперед на багато років колгоспну форму (у сталінському варіанті) як єдино правильний шлях до соціалізму. Можливостей вибору, можливостей зіставлення різних напрямів розвитку села в тогочасних умовах реально не існувало, отже, й Корнійчукові для обрання іншого драматургічного конфлікту, для зіткнення інших позицій бракувало принаймні того історичного знання, яким ми озброїлися через півстоліття.