Драматичні твори

Галушка. А я рано встав, підготував хмизу на тин і вже, як бачите, шматок готовий.

Степан. А для чого це ви такий високий тин городите?

Галушка. На вулиці я голову відверну, а тут, коли тину не буде, доведеться мені або в хаті сидіти, або цілий день крутити головою.

Параска. Кіндрате, ото з їхньої яблуні на наше подвір’я, бач, яке гілля потягнулось. Відміряй і акурат над межею зріж.

Степан. Так з вашої’ груші, я бачу, теж гілля на Часникове подвір’я потягнулось.

Г алушка. Неважно, спочатку одріжу свою грушу, а потім його яблуню. Над моїм подвір’ям і цурки Часникової не буде. А що, Параско, вистачить чи ще вище вигнати?

Параска. Ще трохи, Кіндрате. Коли б я могла, я до неба тин виграла б і вглиб метрів на двадцять: щоб навіки відгородитись від Часника. Повірте, світ не бачив такого вредного чоловіка. Ой господи, пошли йому сто болячок у печінку, в живіт. Засліпи його очі. Покарай нечестивого.

Г алушка. Дурна ти. Тепер бога нема.

Параска. Але щось же його заміщає?

Г алушка. Незвесно, ніяких вказаній на це не було.

Степан. А Часник бачив, що ви такий тин плетете?

Г алушка. Бачив. Дивився довго, а потім плюнув і пішов у хату.

Параска. Це він тепер від злості, мабуть, лусне.

Г алушка. Навряд. Коли почну його яблуню різати — тоді, може, й лусне.

Параска. Перепочинь, а я піду корови напувати. (Пішла.)

Г алушка. Добре. (Сів на драбині.)

Степан. Машина скоро піде в район?

Галушка. Хутко, Филимон рано поїхав на ній у сусіднє село, щось там купує, скоро приїде, і тоді відразу в район. Так заяву мою на Часника не загубиш?

Степан. Ні.

Галушка. От як тільки повернешся в область, зразу постарайся передати. Будеш ти, Часник, знати, як рекорди встановляти! Чекай, доберуться до тебе! Побачимо, хто кому авторитет підірве!

Степан. А що, він вам підрива авторитет?

Г алушка (злазить з драбини). Аякже!.. Що він тільки на мене не говорить. Як тільки який звіт у районі, так завжди вийде на трибуну і почина мене молотити. Кричить: «Я плачу м’ясопоставки, у мене ферми тваринницькі, а Галушка і хвоста не має. Виходить, я__й за нього плачу»,— і меле... і меле...

Степан. А чого, справді, нема у вас ні одної ферми?

Галушка. Ти, конєшно, чоловік городський і не в курсі дєла. Тут діло тонке.

Степан. Да, нам, городським людям, розібратись важко...

Галушка. Бачиш, коли я заведу ферми, значить, сіно, силос, одно слово, весь фураж гати на ферми, а для власних корівок, овець корму буде менше. Га... В курсі дєла?.. От я й розподіляю все на трудодні, а Часник, дурний, за рекордами гонеться.