Драматичні твори

Г а л у ш к а. От бачите, і вони свого носа встромили. Оіі же вредний! Треба тин швидше плести, бо від нього життя не буде.

Часник. Плети, плети. Ось як приймуть такий закон, будеш ти кукурікати на цьому тину.

Г алушка. Такого закону бути не може. А ти, Часник, іди під три чорти і не розстроюй мене зранку.

Часник. Приймуть. Ти що ж думаєш, довго держава за тебе буде машинами орати, сіяти, збирати,— землю тобі навічно закріпили, щоб ви тільки на своїх садибах цвітущу жизнь строїли? Дудки!

Г алушка. Державі я плачу сповна за машини, а землю закріпили, бо я за землю бився, і хазяйнувати на ній буду, як я хочу, і ти мені не вказ. Ти думаєш, як ти партєйний Часник, то можеш мені вказувати? Тепер, брат, безпартєйнрй більшовик ще більше важить, ніж партєйний. І я тобі скажу, як безпартєйний більшовик: не сунь свого носа в мої горшки — в курсі дєла? Не розстроюй мене, не чіпляйся, я тебе й знати не хочу!

Часник. Слухай ти, безпартєйна галушко, ти можеш городити тин аж до неба, але я від тебе не відстану,— я до самого ЦК дійду, бо ти мені руки зв’язуєш.

Галушка. Ви чули? Та хіба він не божевільний! Я йому руку зв’язую. Чим? Чим? Коли?

Часник. Ти ведеш свою лінію і людей портиш: вони в тебе не вперьод дивляться, а вниз, день і ніч, як ховрахи, риються на садибах, навіть хати не білять — усе часу не мають, жінки перекупками стали.

Галушка. А яке твоє діло? Кожен робить цвітущу жизнь, як хоче. Слухай, Часник, твої люди їдять пампушки

з салом? їдять. І мої, хвалити бога, не відстали. Якої жизні ти ще хочеш? Куди ти поспішаєнії*

Часник. Уперьод, уперьод, Галушко. Хіба товариш Ленін віддав своє життя тільки за те, щоб наші животи були набиті галушками? Та нікогда цього не може бути, щоб живіт мечту людей великих убив. Раз до комунізму йдеш, Кіндрате, так треба йти до нього швидко і щодня.

Степан. Так ви за комунізм, товаришу Часник? А ви, товаришу Галушка, виходить, проти?

Галушка. Як! Я проти комунізму?! Хто чув, що я проти? Хіба я несознательний? Але нехай мене Часник не тягне до комунізму, мені й у соціалізмі добре, я тільки в ньому пристроївся, і він мені ще не надоїв.

Дзвоник телефону, у вікні Палажка, взяла трубку. Слухає: «Добре,

передам».

Палажка (з вікна). Часник, дзвонили з райкому, щоб ти завтра приїхав о третій годині — буде пленум рай-парткому, чуєш?

Часник. Добре, чую... І чого це пленум? Недавно ж був... Щось трапилось...

Степан. Я чув, що секретаря вашого райпарткому знімають, так що, мабуть, тому й пленум.