Драматичні твори

Галя. Мовчіть ви і знайте — я любила Гриця і люблю його зараз, хоч він тепер мене ненавидить так, як я ненавиджу вас разом з вашим Филимоном. Чули? Знати вас не хочу. (Вибігла на вулицю. Пішла.)

Параска. О господи, за що ж така напасть! Галушко... Галушко, чого ти стоїш? Біжи...

Г алушка. Куди?

Параска. За нею, дожени її.

Галушка. Не можу, біжи сама.

Параска. Та хоч подзвони в район, в міліцію, щоб затримали її.

Степан. Міліція не має права. Вона не дитина, доросла дівчина.

Параска. Як-то не має права? Ми її викормили, жениха знайшли, дали чоловіку слово, людей запросили... Дзвони, Галушко, дзвони швидше.

Г алушка. Іди ти під-’три чорти разом з нею... В курсі дєла?.. (Пішов у хату.)

Параска. Слухай, шофере, біжи за нею. Я тобі тридцять карбованців дам. Біжи, схопи її за руку й тягни. Я б побігла, та в мене нога болить...

Степан. Ні, тітко, боюсь, дівчина у вас така, що ого, її не потягнеш...

П а р а с к а. Ой господи, що ж скаже Филимон! I дс він ходить! Галушко, Галушко!.. (Побігла в хату.)

Входять з вудками дід Тарасі дід Остап — вони несуть рибу.

Спинились. Закурюють.

Остап. Так ходім до Часника.

Тарас. А коли він не ого-го?..

Остап. Ручусь — ого-го-го...

Ідуть на подвір’я до Часника. Остап стукає в двері. Вийшов Часин к.

Діди. День добрий.

Часник. День добрий, діди, рибка є?..

Т а р а с. Є й карасі, й лини, і коропчики...

Підходить Степан.

Степан. Ого... Добрі лини. Це все на вудку?

Тарас. Лини ми руками ловимо...

Степан. Як?

Тарас. Лин, як свиня, залізе в болото носом і лежить. На дубку їдеш і примічаєш бульки на воді — тоді руку запускай в болото і безпремєнно або лина, або черепаху витягнеш...

Часник (виймає). О, який добрий линок...

Остап. Діло до тебе, Часниц. Я і Тарас, як звєсно, і службу разом служили, і в один день одружились, і жінки наші, царство їм небесне, в один рік повмирали,— одне слово,— всё життя ми разом. А зараз невдобно у нас — у різних колгоспах ми. Прийми, Часник, приятеля мого Тараса в колгосп. Хлопець він ще ого-го-го... Це він зверху такий трошки не ого, но унутрі ого-го-го...— ручусь...

Ч а с н и к. Ти що ж, з Галушкою не помирився?

Тарас. Прийми в свій колгосп, не можу я в «Тихому житті» жити...

Степан. А чому?

Тарас. Галушка нас не туди веде. У Часника всі до Москви на виставку їдуть, а тут помреш і Москви не побачиш... Остап їде, а я, виходить, не ого... «Тихе життя», як лин в болоті.

Часник. Самі винні, що Галушці спускаєте. Чого критику не піднімаєте на весь голос?

Т а р а с. Та пробували, але до нього критика не доходить, йому б дрючком по голові...

Часн и'к. Но... но...