Драматичні твори

Надія. Що? А товариш Дремлюга де був? Може, у відрядженні?..

Ройовий (посміхнувся). Вірно, Надіє Степанівно. Не можна забувати, Маріє, що парк ми будували під особистим керівництвом Гордія Опанасовича.

Терещенко. А хіба тільки парк?.. Все, що ви бачили, Петре Олександровичу, в нашому місті нового і що ви побачите в області,— все це зроблено за ініціативою і піклуванням товариша Дремлюги. Хіба таке місто було, коли ми приїхали сюди?..

Надія. Про це всі знають, Маріє Миколаївно...

Марія. Вибачте, Надіє Степанівно, може, я но так висловилась, але я...

Надія (перебиває). Може... може... Це у вас не впорімо.

Терещенко. У Гордія Опанасовича стільки ініціативи, що йому тут тісно...

Ромодан. Не розумію, чому тісно?

Терещенко. Масштаб у нього не обласний. Республіканський, а може, й всесоюзний. Його вистачить!..

Надія. Що ви, Федоре Гавриловичу! Ми люди скромні, Гордій Опанасович нікуди з області не поїде. Йому ж пропонували пост міністра заготівель. Інший би, підстрибуючи, побіг у Київ. А що Дремлюга відповів? Ви ж чули?

Ройовий. Категорично відмовився. Ка-те-го-рично!

Марія. Це правда. І сказав, що на такому посту легко шию можна зламати...

Надія. Не він, а я говорила.

Марія. Може, й ви. Пам’ятаю тільки, що була така розмова... Вибачте...

Надія. Прошу, Тетяно Свиридівно, у вас є тройчатка?..

Тетяна. На жаль, нема.

Надія. У мене чогось так голова розболілась...

Тетяна (тихо). Не дивно. (Дивиться на Марію.)

Марія. У мене є, Надіє Степанівно.

Ромодан (до Ройового). Де ваша дружина працює?

Ройовий. Вчителює.

Ромодан (до Терещенка). А ваша?

Терещенко. В універмазі. Завідує парфюмерним відділом.

Ромодан. Хімік?

Терещенко. Ні, практик. Вона виключно тонкий нюх має...

Ромодан. О, це талант великий!..

Входить Катерина.

Катерина. Гордій Опанасович півгодини як виїхав. Дзвонили з прийомної.

Надія. Прошу всіх до нас!... Прошу.

Всі йдуть.

Ромодан. Вибачте, Надіє Степанівно, я за кілька хвилин буду.

Надія. Будь ласка.

Ромодан взяв теку, іде в будинок. Входить Дремлюга, а за ним — його помічник з великим портфелем у руках.

Дремлюга. Пилипе!

Пилип. Слухаю, Гордію Опанасовичу!

Дремлюга. Я тут з Петром Олександровичем поговорю, а ти побудь недалеко. Може, якась цифра чи довідка буде потрібна.

Пилип. Слухаю.

Дремлюга. Тільки не лізь на очі. Сядь під тим кущем. Та не засни!

Пилип. Слухаю. Мабуть, уже всі гості зібрались, чекають на вас.

Дремлюга. А ну їх під три чорти! Не до них мені сьогодні.

Пилип. Я розумію... все розумію...

Дремлюга. Що?