Драматичні твори

Дремлюга. Скільки у нас подохло корів за минулу зиму? Тільки точно. Ну?

Пилип. Чотири тисячі триста десять. Свиней шість тисяч п’ятсот двадцять, овець...

Дремлюга. Іди, іди... Тебе про корів питають...

Пилип. Слухаю. (Пішов за кущ.)

Ромодан. Добре пам’ятає Пилип...

Дремлюга. З молоком у нас завжди було погано. Корови у нас непородисті. Чому б не закупити нам десь за кордоном породистих корів?.. Кажуть, у Данії, в Голландії...

Ромодан. Може, краще купувати в них масло, м’ясо, сало?.. І будемо на чужих харчах іти в комунізм, бо породисті ще швидше ноги витягнуть на одній соломі... Скільки гектарів у вас було торік під кукурудзою?

Дремлюга. Під кукурудзою зовсім мало. Вона в нас погано родить. А взагалі...

Ромодан. Скільки ж під кукурудзою?

Дремлюга. Пилипе!..

Пилип не озивається.

Пилипе! Куди він зник?.. Пилипе!..

Ромодан. А що, як Пилип помре?

Дремлюга. Як?

Входить Пилип, на ходу щось дожовує.

Де ти бродиш?

Пилип. Я... я... (Швидко дожовує, закашлявся.)

Ромодан. Не поспішайте, проковтніть, а то може з вами трапитись нещастя — хто ж нам тоді про діла в області розкаже?..

Пилип. Слухаю вас.

Дремлюга. Іди, іди... дожовуй... (Тихо.) Щоб тобі!..

Пилип. Вибачте. Я вже проковтнув. Слухаю, Гордію Опанасовичу.

Дремлюга. Іди ти до бісової матері!

Пилип. Слухаю. (Іде за кущ.)

Ромодан. Так що, Гордію Опанасовичу, будемо і далі так жити?

Дремлюга. Як?

Ромодан. Позичати пам’ять у Пилипа, колгоспникові на трудодень — п’ятак у кулак, а масло купувати за кордоном. Чи, може, самі рукава закачаємо та добре візьмемось за діло?..

Дремлюга. Вибачте, Петре Олександровичу. У нас є колгоспи, які видають на трудодень по двадцять карбованців і по п’ять кіло...

Ромодан. Знаю, знаю. Ви про них добре в своїй доповіді говорите.

Дремлюга. Прочитали доповідь?

Ромодан. Прочитав. А от про тих, що роками з грамів не вилазять, ви і слова не сказали.

Дремлюга. Я вас не розумію. Наша область ніколи не була серед останніх. Ми щороку рапортували і в Київ, і в Москву одними з перших. Недоліки є, визнаю. Але щиро кажу вам, коли б мені хтось таке говорив, як ви,— я б дуже різко реагував...

Ромодан. А чому ж ви зі мною так лагідно говорите?

Дремлюга. Бо я розумію ваше хвилювання. Ви вперше обрані на секретаря обкому, вам хочеться всі труднощі подолати зразу. Але так у житті не буває. Керівник мусить бачити перш за все загальну картину. А вона в нас непогана. Я б сказав — навіть хороша. В цьому не тільки я, а й усі глибоко переконані.

Ромодан. По-вашому, виходить, що і далі будемо так працювати?

Дремлюга. Інакше бути не може! Це наша лінія...