Драматичні твори

Пилип. Коли перед засіданням ви говорили по телефону з секретарем міськкому товаришем Калиною, я попросив усіх з прийомної вийти — бо ви так голосно йому відповідали...

Дремлюга. Кричав?..

Пилип. Ох, як!..

Дремлюга. А я й не помітив. А що сталось після засідання з Вернигорою? Чому він вийшов із кабінету, мов п’яний?

Пилип. Серцевий припадок, знепритомнів у прийомній...

Дремлюга. Невже?.. От тендітна душа!..

Пилип. Як вас усі бояться, Гордію Опанасовичу!..

Дремлюга (посміхнувся). Ну?..

Пилип. Сьогодні ви говорили так, що навіть у мене в душі похололо. А я до вас звик... У всіх підборіддя тряслись...

Дремлюга. А в мене, думаєш, серце не болить?.. У мене через них інфаркт скоро буде.

Пилип. Що ви, Гордію Опанасовичу! Ви б себе трохи стримували, берегли нерви...

Дремлюга. Ех, Пилипе, Пилипе... Інколи і мені здається, чи не краще жити, як інші: перекладай на чужі плечі роботу і живи на свою втіху, мирно, люб’язно зі всіма... Не такого я гарту! Ми на своїх плечах усе витягли і будемо далі тягти за всіх аж до могили. Але руку нашу (потряс кулаком) запам’ятають!..

Пили п. Ще й як запам’ятають!

Входять Варвара і Галя. Вони несуть цеглу на носилках.

Дремлюга. І доки ви будете тут вештатись?

Варвара. Може, ви й вештаєтесь, а ми робимо.

Пилип. Що таке?!

Варвара. Те, що чули!

Г а л я. Ви краще нам машину дайте, а то ми цеглу з баржі носимо. Так далеко ходити...

Д р с млюг а. Коли за два дні не закінчите гараж, я нас розжену! Чуете?..

Варвара. І чого ти, старий, розходився?..

Пилип. Та ти знаєш, з ким говориш? Це сам товариш Дремлюга, голова облвиконкому!

Варвара. Ну й що ж?

Дремлюга. Звідки ти тут взялась? Хто ти така?

Варвара. Я тут не без вашої милості. А хто я, спитай у секретаря ЦК — він колись до нас у колгосп приїздив і навіть у мене в хаті був. Ходім, Галю.

Ідуть.

Входить на терасу Ромодан.

Пилип (тихо). Вийшли...

Дремлюга повернувся, іде назустріч Ромодану. Пилип пішов у парк.

Дремлюга. Як влаштувались, Петре Олександровичу?

Ромодан. Спасибі, добре. Довго засідали?..

Дремлюга. Тридцять п’ять питань розглянули. Я сьогодні такий рознос учинив — до смерті пам’ятатимуть!

Ромодан. Кому?

Дремлюга. Усім попало. Біда, Петре Олександровичу, почав я здавати. Ледве себе стримую. Так нерви розхитались... і тиснення збільшилось...

Ромодан. А ви були у відпустці?

Дремлюга. Ні. Навіть не пам’ятаю, коли був.

Ромодан. Чому?

Дремлюга. Та на кого ж область залишу?..

Ромодан. А хіба її вкрадуть, коли ви поїдете у відпустку?..

Дремлюга. Не жартуйте. Познайомитесь з нашими кадрами, то й самі забудете про відпустку.

Ромодан. Невже у вас нема заступника?..