Драматичні твори

Ромодан. І далі будемо писати тріскучі рапорти про загальну картину, а картоплю продавати дорожче, ніж банани, які веземо з-за океану. Виголошувати промови про світле майбутнє і не звертати увагу на потреби людей сьогодні. Милуватись загальною картиною і за такими ж загальними цифрами не помічати живого життя... Та ви розумієте, товаришу Дремлюга, що це все означає?!

Входять з носилками Варвара і Галя. їх не помічають.

Дремлюга. Товаришу Ромодан, наше діло — плани виконувати. Це головне. І ви теж скоро будете думати, як і я. Інакше, вибачте, вас швидко знімуть. Ходім краще обідати. Моя Надія таких коропів нажарила... На півметра від сковороди плигали. Ходім...

Ромодан. Помиляєтесь, Гордію Опанасовичу.

Дремлюга. Поживемо — побачимо, Петре Олександровичу!

Ідуть, проходять недалеко від Варвари. Варвара і Галя підходять до столика. Варвара поставила носилки, дивиться в той бік, куди пішли Ромодан і Дремлюга. До неї підійшла Галя.

Галя (тихо). Тітко Варваро...

'Варвара обернулась.

Що з вами?.. У вас сльози на очах...

Варвара. Рідний брат не впізнав...

Галя. Де він?

Варвара. Он піиіов із тим — у білому костюмі.

З парку чути голос Дремлюги: «За дорогого нашого керівника товариша Ромодаиа!» Чути оплески.

Галя. Брат... Я піду скажу йому...

Варвара. Не треба. Ходім цеглу носити.

Ідуть.

З глибини парку чути — Самосад грає на окарииі пісню «Ой піду я лугом, лугом-долииою...»

Завіса.

ДІЯ II

Кабінет секретаря обкому. За столом — Ромодан. Перед ним сидить Терещенко. У нього в руках папери.

Ромодан. Мені все ясно, все ясно... (Повертає Тере-щенку теки.)

Терещенко (складає папери). Визнаю... визнаю і запевняю вас — докладу всіх зусиль...

Ромодан (перебиває). Хіба можна терпіти, щоб на Україні влітку не було овочів у місті?.. Це ж ганьба!

Терещенко. Ганьба...

Ромодан. Така область, як наша, може не'тільки себе забезпечити, але й ешелонами відправляти в Москву, Ленінград...

Терещенко. Ми потроху відправляємо в Москву...

Ромодан. Того, що ви відправили за місяць, не вистачить на сніданок студентам Московського університету! Там, здається, вчиться ваш син?..

Терещенко. Дочка. Пише, які там лабораторії — чудо! Кожному студенту окрема кімната. Виключні умови! (Встає.) Вибачте, що стільки часу забрав... Я вам так вдячний за допомогу, поради... Повірте, за останні роки мене ніхто в обком не викликав...

Ромодан. Невже?

Терещенко. Б’єшся як риба об лід. Хоч би хто покритикував, допоміг. Кожен думає тільки про себе. Я мушу сказати, вважаю за свій партійний обов’язок... Ви тільки приїхали до нас... Пильно придивляйтесь. Пильно!.. Я тут усіх знаю, хто чим дихає...

Ромодан. Ну?

Терещенко. Окрім Гордія Опанасовича — людини великої душі, глибоко між нами...

Ромодан. Що?