Драматичні твори

М а к а р. Ти так і не відповіла мені.

Ю л я. Сходь.

Макар. Чому?

Ю л я. Сходь, кажу...

Макар. Юлю!..

Ю л я. Пусти!.. (Вирвалась, дивиться на руки.) Синяки будуть.

Макар. Я ж делікатно.

Юля. Подивись... А ще й за кордон їздив... Там, мабуть, дівчата в синяках не ходять?

Мак ар. В усьому світі ходять, тільки у чорних не видно... Ю л я. Тебе б туди.

Макар. Вистачить з мене В’єтнаму.

Ю л я. І скільки я тебе прошу, щоб розказав, як там живуть, а ти... (Дивиться на руки.)

Макар. Як поженимось, доповідатиму щовечора.

Ю л я. Іди, іди, художник чекає. І чого він тебе малює? Макар. А що?

Ю л я. Не розумію, що він в тобі знайшов?

Макар. А ти?

Ю л я. Я ж матрос, а не художник.

Макар. Не хотів я, але начальник наш примусив... Дуже просив його художник... Для якоїсь виставки...

Ю л я. А ти бачив, що він робить?

Мак ар. Бачив.

Ю л я. І як, схожий?

Макар. Поки що ніс мій натурально вийшов... Взагалі це не буде як на фотографії. Художник каже, що він з мене зробить героїчний образ робочого класу, так що, мабуть, ніхто мене не впізнає.

Ю л я. Не розумію.

Макар. Та і я не дуже розумію, але, видно, так треба, щоб був образ, а не людина...

Ю л я. Іди, Макаре, дочка його уже питала... В’ється вона коло тебе:

Макар. Не помічав.

Ю л я. Ти й мене не помічав, а потім...

Макар. Неправда! Коли тебе побачив, я зразу відчув... Ю л я. Що?

Макар. Не буде у мене життя без тебе.

Юл я (підходить до Макара). Правда?

Макар. Правда... Спитай мого друга Серьогу, я йому про це сказав...

Ю л я. А чому він не приходить?

Макар. В лікарні лежить. Перевіряють. Ковтнув якогось чорта. От він і січе його всередині. Там стільки тропічних паразитів, страшне...

Ю л я (стривожено). Макаре... А ти?.. (Поклала руку на його плече.)

Макар. В порядку. Не віриш?.. (Притиснув її до себе.) Ю л я. Пусти... (Б'є кулаками в його могутні плечі.)

Зрештою опір Юлі згасає. Вони завмерли в поцілунку... Зазвучала

голосніше музика.

(Тихо.) Іди... прошу тебе...

Макар. Увечері...

Ю л я. Буду.

Макар. Жду. (Скочив з баржі, іде.)

Юля. Макаре, ти правду сказав?

Макар. Іди сюди... Я підніму тебе однією рукою і понесу аж дб Чорного моря...

Ближче чути сирену пароплава, ллється весела буйна музика. Юля мовчки помахала йому рукою. Макар відповів, пішов.

Юля (дивиться йому вслід і, коли він зник, обертається, говорить радісно). Аж до Чорного моря.

Темп музики наростає.

(Починане танцювати, спочатку ледве помітно, а потім немов вибухнув увесь її буйний темперамент. Танцює, і тільки вириваються з душі її слова.) До самого... до Чорного... моря. (Все швидше танцює.) До самого... до Чорт ного...