Дух Росії

На Заході цей ідеал як масове явище поки що незнаний. В Англії, вважає, приміром, Ботмі, "добробут піднято майже до значення чесноти, тоді як убогість вважалася вадою, ганьбою, і саме тому, що добробут означає ціну зусилля та інтелекту, тоді як убогість – ознака особливо ненависних лінощів" [38]. Для росіянина має авторитет протилежність; для нього заможне життя – предмет ненависти. В одному зі своїх неморальних з етичного погляду творів в "Оповіданнях і казках" – у байці "Як чорт заплатив за шматок хліба" Толстой пояснює причину алкоголізму і занепад моралі на селі тим, що якийсь чорт мужикові "надав надлишок зерна… Та нелюдська кров – саме в ньому (в селянинові. – Д. Д.), вона завжди сповнена життя, проте вона не настільки бурхлива в той час, коли зерно ледве росте… Коли надлишок зерна вже є, селянин почав роздумувати про те, як би він міг порозважатися. І я його навчив такої розваги, як пити горілку", – так розповідає чорт. Отож, це не людська нестриманість, а добробут як такий, що заслуговує на осуд, оскільки він означає причину всіх гріхів і етичне руйнування людини. Особистісний інтелект і зусилля, які, на думку англійця, проводять до добробуту, виявляються тут – як і в одній із інших байок Толстого – своєрідним винаходом диявола.

Цей принцип рівности, однак, спонукає й до інших висновків. Як ми вже спостерігали, як у потьмареному розумі російського мужика, так і в світлому розумі графа Толстого заможність разом із інтелектом згадуються між смертельними гріхами, матеріальна, а також розумова вищість над масами розглядаються в такому ж ракурсі. Щоб бути послідовним, потрібно, не приймаючи одне з двох, не визнавати також друге. Як ми це помітили в байках Толстого, і те, і те – від лукавого; те і те означає виклик проти ідеалу рівности і обоє – особливо, однак, розум – можуть стати шкідливими і небезпечними для маси. Відповідні висновки росіянин робить із притаманною йому прямолінійністю. Він не приймає, як ми вже бачили, розумовий фактор як директиву, що керує життям спільноти. Він не визнає таланту і геніальности, оскільки геній може стати вождем маси і надати "колективній морді", борони Боже, свого власного людського обличчя. Він ставиться негативно до особистісної чесности (як це, приміром, робить Леонід Андрєєв у своїй новелі "Пітьма". – Д. Д.), тому що окрема людина настільки ж мало сміє бути чесною тоді, коли "народ" носить овечину і на руках у нього мозолі. Він не визнає науки і мистецтва, тому що маса цього не розуміє; він не приймає жіночої елегантності, оскільки вона належить до цінностей, про які ані "народ", ані "народні комісари", ані їхні підстрижені товаришки не мають найменшого уявлення. Він ставиться негативно до всього і будь-чого, що переважає юрбу і керує ним, оскільки все це суперечить його власному поняттю про свободу, яка полягає в масі рівних, поряд з якою у жодному разі не може бути присутньою нечисленна група вгорі. Він апелює до охлократії, до "колективного розуму", що для висловлення своєї волі не потребує жодних небезпечних комунікативних засобів, до різанини буржуазії, до виступу "класово свідомого" люмпен-пролетаріату. Своєю "відважною" псевдореволюційністю, що настільки вражає наївних романтиків типу Ромена Роллана чи Барбюса, але викликає відразу в усіх без винятку людей західної культури – таких, як соціаліст Шов, монархіст Ренан, як Шпільгаґен і Гамсун, він відкидає все: церкву і державу, монархію і парламентаризм, родину і правопис, всі інституції, що ставлять будь-яку вищу ідею над окремою людиною, як і "особистісну чесність", що для Лєонтьєва означає не більше, ніж порожня фраза, кумедна вигадка [39]. Отож це і є світогляд більшовизму? Так, і світогляд усієї російської революції загалом. Її початок передбачив Достоєвський, майже п'ятдесят років до неї поставивши собі запитання: що робитимуть російські егалітаристи (за своїм власним ідеологічним "героєм" у "Демонах" він називав їх Шиґальовими. – Д. Д.) на другий день після революції? На це він дав таку відповідь: "Всі – раби і однаковою мірою в рабстві. У крайніх випадках – наклеп і вбивство, проте головне – рівність. Передусім знизиться рівень освіти, науки і талантів. Вищий рівень науки і талантів доступний тільки для найобдарованіших людей – обдаровані люди не потрібні. Найобдарованіші люди не можуть бути деспотами, вони завжди деморалізували більше, ніж приносили користі, їх розженуть чи стратять (деякою мірою це – програма комунізму. – Д. Д.). Цицерону відріжуть язика, Коперника осліплять, Шекспіра закидають камінням – Шиґальов = людство!" або ж рівність, це Достоєвський сказав би сьогодні, оскільки "раби мають бути рівними, в стаді мусить бути рівність".