Дух Росії

Саме це мав на увазі Д. Мережковський, коли він (ще в 1905 році. – Д. Д.) стверджував, що "в нас ніколи не було свідомої, релігійної волі до патріотизму, до мужності; була тільки елементарна воля". Щось схоже вже писав Боденштедт: "Російський селянин підкоряється владі так само, як німець, проте з інших причин. Він побоюється влади як елементарної, нерозважної, сліпої сили; йому видається, що йому, не добираючи засобів, дозволено уникнути її нищівного впливу. Німець до державної влади відчуває повагу, оскільки усвідомлює її право на існування; росіянин його не усвідомлює і відтак намагається уникнути її впливу через підкуп чи дезертирство" [50]. Позбувшись державного примусу, він здатний на все: "Якщо російська людина хоча б трохи зійшла з офіційного звичного шляху, що став для неї законом, – читаємо в Достоєвського, – вона одразу ж не знає, що їй робити. В колії все зрозуміло: дохід і чин, суспільне становище, карета, візити, служба і дружина"; "проте без наказу згори?" – "Що ж я тепер? Листок, який відноситься вітром!".

Прославляючи царську державну владу, М. Катков між іншим писав: "Немов буря, яку ніщо не в змозі стримати, вона здійме міріади пилинок (тобто російських "громадян". – Д. Д.) і пожене перед собою, не запитуючи, що кожен з них думає чи хоче".

Тепер, що станеться, коли зазнає паралічу влада, яка ті порошинки чи листки, як висловився Достоєвський, гнатиме поперед себе? Що тоді? Щось схоже ми спостерігали навесні 1917 року, коли російські війська залишили фронт, коли загинув, попри всі зусилля революційного горлопана Кєренського, будь-який державний авторитет, коли міріади "порошинок" закрутилися вихором у тому дикому танці, що зветься "велика російська революція". Кожен новий клас, що в Європі приходив на зміну старому, виявляв велику здатність до будівництва та організаторські таланти; ані англійці після страти Карла І, ані французи після смертної кари Людовіка ХVІ не опинилися в становищі безпорадних дітей з казки, після того, як добра фея, що показала їм дорогу в лісі, раптово зникла. З росіянами сталося по-іншому. Російський пролетаріат заклав початок великої революції, але він дуже швидко потрапив у становище одного з героїв Горького, який висловлюється так: "Я відчуваю, що потрапив у безвихідь і змушений розширювати, ламати і перебудовувати життя. Проте як? Тут я безсилий… Цього я не збагну, і цим моя пісня скінчена". В такому разі, звичайно, треба було б звернутися до тих, хто це "розуміє", до нового червоного царя, який, як і Петро І, "діяв більше за допомогою жаху, ніж за допомогою величі, і відчував відразу до необхідної для монархії "mise en scene" [51], однак попри те був автократом. Хто не володіє собою, змушений посадити на престол самодержця; відсутність внутрішньої дисципліни мала замінити дисципліна, що походить іззовні. Також потрібно було по-новому врегулювати той управлінський апарат, що в Росії за будь-якого режиму був єдино можливим. Саме у цьому сенсі навіть Герцен писав про міцність абсолютистської традиції самодержавства в Росії: "Росією керують за допомогою ад'ютантів і кінних кур'єрів. Сенат, імперська рада і міністерства – це просто канцелярії, в яких відповідні справи не перевіряються, а тільки формально виконуються. Все управління виявляється телеграфними знаками, якими єдина особа із Зимового Палацу сповіщає свою волю. Таку автоматичну догідливу організацію легше похитнути одним ударом у її верхівці, ніж змінити в корені. В монархії трапляється так, що, коли володаря вбито, монархія залишається; у нас залишається деспотична машина бюрократичного устрою. Лише тоді, коли функціонує телеграф, – хоч би хто ним керував, пануватиме покірність" [52].

Покірність виявляли і Ленінові, проте Ленін миттєво домігся тих властивих для росіян принципів правління, які начебто були зруйновані революцією. Чинячи це, він лишень реалізував принципи, які він вже давно проголошував. Коли в 1903 р. в Женеві відбувся розкол російської соціал-демократії на дві фракції, Ленін сказав: "Нашій інтелігенції є чужими переконання, які могли б їх дисциплінувати зсередини. Нам потрібна дисципліна іззовні" [53].