Джералдова гра

Джессі повернула ключ за годинниковою стрілкою. Нічого не сталось. У горло спробувала вчепитися паніка, а тоді вона раптом пригадала старий проіржавілий пікап, на якому Білл Данн робив об’їзди, і жартівливу наліпку на задньому бампері «ЛІВОРУЧ — ВІЛЬНІШЕ, ПРАВОРУЧ — МІЦНІШЕ». Над словами був малюнок великого гвинта.

— Ліворуч — вільніше, — бурмотнула Джессі й спро­бувала повернути ключ проти годинникової стрілки.

Якусь мить вона не розуміла, що наручник розкрився. Їй здалося, що гучне клацання — це звук, з яким ключ ламається в замку, від чого Джессі скрикнула, бризнувши на комод кров’ю з порізаного рота. Трохи крові потрапило на Джералдову краватку, червоним по червоному. Тоді Джессі й побачила, що зубчаста дуга наручника відкрилась, і усвідомила, що їй вдалося — по-справжньому вдалося.

Джессі Берлінґейм підтягла до себе ліву руку, що трішки напухла біля зап’ястка, але в усьому іншому була неушкоджена, звільнивши її від розкритого наручника, який упав, повиснувши на узголів’ї, як і його колега перед тим. Тоді з виразом глибокого враженого трепету вона повільно піднесла долоні до обличчя. Перевела погляд із лівої на праву, тоді знов на ліву. Джессі не була свідома того, що права вся в крові. Кров її не цікавила, принаймні поки що. Наразі вона просто хотіла цілком пересвідчитися, що справді вільна.

Джессі майже тридцять секунд переводила погляд із долоні на долоню, стрибаючи очима, ніби під час перегляду партії в пінг-понг. Тоді глибоко вдихнула, закинула голову і високо й пронизливо закричала. Вона відчула нову хвилю темряви, що загриміла в ній великою, лискучою й злісною хмарою, але проігнорувала її й кричала собі далі. Їй здавалося, що іншого вибору немає. Кричи або вмирай. Крихкий, наче надбите скло, край божевілля в цьому вереску було ні з чим не сплутати, але все одно це був крик чистого тріумфу й перемоги. За двісті ярдів, у лісах на початку в’їзду на трасу, підняв голову колишній Принц і нервово глипнув у бік будинку.

Джессі була ніби не здатна відірвати погляд від власних долонь, не могла припинити крик. Вона ніколи не відчувала нічого навіть трохи подібного, і якась її далека частина подумала: «Якби секс був бодай наполовину таким приємним, люди займалися б ним на кожному розі вулиці. Вони б просто не могли нічого з собою подіяти».

Тоді їй забракло повітря, і Джессі хитнулася назад. Вона хотіла вхопитися за ліжко, але загаялася, втратила рівновагу й розпласталася на підлозі. Падаючи, Джессі встигла усвідомити, що частково очікує, ніби кайданки зупинять її, перш ніж тіло торкнеться долівки. Смішно, якщо подумати.

Упавши, вона вдарила відкриту рану з внутрішнього боку зап’ястка. Біль розпалив праву руку, наче ліхтарики на ялинці, і цього разу в її крику був лише біль. Джессі швидко урвала його, коли відчула, що її відносить кудись геть від свідомості. Вона розплющила очі й побачила перед собою пошматоване обличчя чоловіка. Джералд дивився на неї з виразом нескінченного осклілого подиву: «Зі мною не мало такого трапитися. Я адвокат, моє ім’я — у назві компанії». Тоді муха, що потирала лапки на його верхній губі, заповзла йому в ніздрю, і Джессі так різко крутнула головою, що стукнулася нею об підлогу, від чого в очах спалахнули іскри. Розплющивши очі цього разу, вона дивилася вгору, на узголів’я ліжка, вкрите плюгавими краплями й патьоками крові. Вона що, лише кілька секунд тому стояла отам, так високо? Мабуть, так, хоча в це було складно повірити: звідси те їбане ліжко виглядало майже як Крайслер-Білдінг за висотою.

«Джесс, воруши булками!» — знову кричить Періжечок настирливим докучливим голосом. Як на людину з таким приємним личком Періжечок здатна поводитися як сучка, коли налаштовується на це.

— Ні, не сучка, — промовила Джессі, даючи очам замкнутися. Кутиків рота торкнулась усмішечка. — Скрипуче колесо.

«Та рухайся вже, бляха-муха!»

«Не можу. Треба трохи відпочити».

«Якщо зараз не почнеш, то тут і спочинеш навіки! Тому піднімай свою сраку жирну!»

Це її зачепило.

— Ніяка не жирна, міс За-словом-у-кишеню-не-лізе, — роздратовано бурмотнула Джессі й спробувала зіп’ясти­ся на ноги.

Знадобилося лише дві спроби (другу з яких зірвала одна з паралітичних судом упоперек діафрагми), щоб переконати її, що підводитися, як мінімум зараз, — не найкраща ідея. Зробивши це, вона собі створить більше проблем, ніж вирішить, оскільки їй потрібно у ванну, а підніжжя ліжка тепер перекриває одвірок, ніби дорожня перешкода.