Джералдова гра

Джессі полізла під ліжко, виконуючи ковзкі рухи, ніби пливучи, мало не граційно, і здуваючи кілька заблудлих ковтунців пилу зі шляху перед собою. Вони відлетіли, ніби маленькі сірі перекотиполя. Чомусь від вигляду цих ковтунців вона знову згадала про жінку зі свого видіння — на колінах у кущах ожини, з комбінацією білою купкою поруч. Джессі заповзла в темінь ванної, і тут у ніс влупив новий запах: темний, моховитий запах води. Вода скрапує зі змішувачів ванної, скрапує з душової лійки, скрапує з кранів умивальника. Джессі відчула навіть особливий дух вологого рушника в кошику біля дверей — запах наближення цвілі. Вода, вода всюди, і пити її можна скільки влізе, до останньої краплі. Горло сухо зіщулилося, ніби хотіло закричати, і Джессі усвідомила, що буквально торкається води — калюжки, що накрапала з труби під умивальником, до якої у сантехніка, здається, так і не дійшли руки, скільки його не просили. Захекуючись, Джессі підтягла себе до калюжки, опустила голову й почала лизати лінолеум. Смак води не піддавався опису, шовкове відчуття вологи на губах і язику перевершувало всі мрії про солодкі плотські втіхи.

Єдина проблема — її було недостатньо. Чарівливо вологий, чарівливо зелений запах звідусіль оточував її, але калюжка зникла, а спрага не втамувалась, а лише прокинулася. Тóму запаху, запаху тінистих джерел і старих прихованих криничок, вдалося те, що не вдалося навіть голосу Періжечка: підняти Джессі на ноги.

Вона піднялася, вхопившись за край умивальника. Лише на частку секунди зловила в дзеркалі відбиття восьмисот­річної жінки, що дивилася на неї, а тоді повернула кран, позначений літерою Х. Ринула свіжа вода — вся вода світу. Джессі спробувала знову тріумфально закричати, але спромоглася лише на хрипкий шурхотливий шепіт. Вона схилилася над умивальником, розкривала й закривала рот, наче рибина, кидалася в той моховитий парфум від джерела. Це також був той бляклий запах мінералів, що переслідував її всі роки, відколи батько розбестив її під час затемнення, але тепер з ним усе гаразд: тепер це був запах не страху чи сорому, а життя. Джессі вдихнула його, тоді радісно відкашлялася, підставляючи рот під струмінь води з крана. Вона хлебтала її, доки потужний, хоч і безболісний спазм не змусив виблювати все назад. Рідина повернулася після короткого візиту в шлунок усе ще холодною й забризкала дзеркало рожевими крапельками. Тоді Джессі кількома подихами віддихалась і спробувала знову.

З другого разу вода залишилася в шлунку.

33

Вода чарівним чином повернула її до тями, і коли Джессі востаннє закрутила кран і глянула в дзеркало, то відчула себе терпимим факсиміле людини — слабкої, стражденної й на непевних ногах… але все одно живої та свідомої. Вона подумала, що більше ніколи не відчує чогось настільки до дрожу приємного, як ті перші кілька ковтків холодної води з потужного струменя крана, і за все її життя лише перший оргазм міг дорівнятися до цієї миті. В обох випадках вона кілька коротких секунд була цілком підвладна клітинам і тканинам свого фізичного буття, свідомі думки стерто (але не саму свідомість), а результатом став екстаз. «Я цього ніколи не забуду», — подумала Джессі, знаючи, що вже забула, так само як забула чудовий медовий укол того першого оргазму, як тільки припинили іскрити нерви. Так, наче тіло зневажало пам’ять… або відмовилося від відповідальності за неї.

«Не зважай на це, Джессі, — мусиш спішити!»

«Може, вже досить джвиндіти на мене?» — відрізала Джессі.

З пораненого зап’ястка кров уже не те щоб юшила, але й не просто текла, а ліжко, яке вона побачила у дзеркалі ванної, було просто страшним — просочений кров’ю матрац і вимащене нею ж узголів’я. Джессі якось читала, що людина може втратити багато крові й нормально функціонувати, але як тільки втрата переходить певну межу, то наслідки налітають всі й одразу. А вона, мабуть, досягла в цьому нових висот.

Джессі відкрила шафку з ліками, глянула на коробку пластирів і видала хрипкий каркучий сміх. Око натрапило на коробочку максіпрокладок «Олвейз», що заховалася за юрбою пляшечок з парфумами, одеколонами й гелями після гоління. Дістаючи коробочку, Джессі перекинула кілька пляшечок, повітря наповнила нудотна суміш ароматів. Вона зірвала паперову обгортку з прокладки й наче товстим білим браслетом обгорнула нею зап’ясток. Майже одразу на білизні почали розквітати маки.

«Хто б міг подумати, що в дружині адвоката стільки крові вміщається?» — весело замислилася вона й знову каркнула сміхом. На верхній полиці стояв олов’яний ролик лейкопластиру «Ред Кросс». Джессі взяла його лівою рукою. Права наразі, здавалося, була спроможна лише на кровотечу й болючі завивання. І все одно Джессі глибоко її любила, та й чому б не любити? Коли на це була потреба, коли більше нічого іншого не залишилося, ця долоня вхопила останній ключ, вставила його в замок і повернула. Ні, вона зовсім нічого не має проти міс Правої.

«Це все ти, Джессі, — сказала Періжечок. — Ну тобто… ми всі — це ти. Ти ж розумієш, правда?»

Так. Вона це чудово розуміла.