Джералдова гра

Якимсь чином продовжувала крутити педалі.

20

Коли найгірші спазми минули — принаймні вона сподівалася, що то були найгірші, — Джессі припинила свою активність і сперлася на планки махагонієвого узголів’я. Вона заплющила очі, а дихання поступово уповільнювалося — спочатку рухалося ривками, тоді підтюпцем і зрештою просто пішло. Хоч і спрагла, вона почувалася навдивовижу добре. Джессі припускала, що частково це можна пояснити старим жартом, що закінчується «Так приємно, коли припиняю»[56]. Але і дівчиною, і жінкою вона була спортивною, ще років п’ять (ну гаразд, мабуть, радше десять) тому, і досі могла розпізнати прилив ендорфінів. Це, звісно, абсурд, зважаючи на ситуацію, але водночас дуже приємно.

«А може, й не абсурд, Джесс. Може, це корисно. Ті ендорфіни очищують розум, і саме тому людям після фізичних вправ краще працюється».

І її розум дійсно очистився. Найгіршу паніку знесло, наче промисловий смог сильним вітром, і Джессі почувалася раціональною як ніколи, а ще цілком психічно здоровою. Джессі нізащо б не повірила, що це можливо, і цей доказ невгамовної здатності мозку до адаптації та майже комашиної рішучості виживати здавався їй трішки моторошним. «Стільки всього, а я навіть ранкової кави не випила», — подумала вона.

Від образу кави — чорної, в її улюбленому горнятку з синіми квіточками, що оперізують його посередині, — Джессі облизала губи. Також вона одразу подумала про програму «Сьогодні». Якщо її внутрішній годинник не помиляється, зараз почнеться «Сьогодні». Чоловіки й жінки по всій Америці — здебільшого неприкуті — сидять за кухонними столами, п’ють сік і каву, їдять пончики та яєшню-бовтанку (або якісь ті пластівці, що одночасно заспокоюють серце й захоплюють кишківник). Вони дивляться, як Браян Ґамбел і Кеті Корік регочуть разом із Джо Ґараджіолою. Пізніше спостерігатимуть, як Віллард Скотт бажає якійсь парі довгожителів щасливого дня. Будуть гості, один із яких говоритиме про щось, що називається «базова ставка», і ще щось під назвою «ФРС», інший показуватиме глядачам, як навчити своїх чау-чау не гризти капці, а третій рекламуватиме наступний фільм — і ніхто з них не усвідомлюватиме, що на заході Мейну зараз відбувається нещасний випадок, що одна з їхніх більш-менш відданих глядачок не зможе цього ранку приєднатися до перегляду, бо прикута до ліжка, а менш ніж за двадцять футів лежить її голий, погризений псом і закладений муши­ними яйцями чоловік.

Вона повернула голову праворуч і поглянула на склянку, яку Джералд недбало поставив зі свого боку полиці, перш ніж почати веселощі. Джессі відзначила, що п’ять років тому тієї склянки там не було б, але, піднявши свою вечірню дозу скотчу, Джералд мусив також підняти денне вживання інших видів рідини — здебільшого простої води, але він також літрами поглинав дієтичну содову й чай з льодом. Для Джералда фраза «любить випити» була не евфемізмом, а реальною істиною.

«Що ж, — безрадісно подумала Джессі, — якщо він справді любив випити, то зараз від цього вилікувався, правда?»

Склянка, звісно, була прямісінько там, де вона її залишила. Якщо її нічний гість не був сновидінням («Не мели дурниць, звісно, то було сновидіння», — нервово пробурмотіла Господинька), спраги він не відчував.

«Я візьму ту склянку, — подумала Джессі. — І буду надзвичайно обережна, якщо раптом знову почнуться спазми. Якісь запитання?»

Їх не було, і цього разу взяти склянку виявилося ділом зовсім не хитрим, бо дотягтися було набагато простіше, уже не було потреби займатися балансуванням. Узявши саморобну соломинку, Джессі дізналася про ще один бонус. Коли папір висох, картка скрутилася по згинах, які вона була зробила. Ця дивна геометрична конструкція скидалася на ориґамі вільної форми й працювала набагато ефективніше, ніж увечері. Допити решту води було навіть простіше, ніж узяти склянку, тож поки Джессі слухала тріск газованки на денці, намагаючись усмоктати дивною соломинкою останні кілька краплин, їй спало на думку, що вона віддала б набагато менше води простирадлу, якби знала, що може «підготувати» соломинку. Але вже пізно, нема сенсу плакати над розлитою водою.

Ті кілька ковтків лише розбудили її спрагу, але з цим доведеться змиритися. Джессі поставила склянку назад на полицю, тоді засміялася з себе. Звичка — міцна тварюка. Навіть у таких ексцентричних ситуаціях, як ця, вона залишається міцною тварюкою. Джессі ризикувала зігнутися від нових спазмів, ставлячи склянку назад на полицю, замість того щоб просто шпурнути її через ліжко, розтрощити об підлогу. А чому? А тому, що бути акуратною важливо, ось чому. Це була одна з речей, яких Саллі Мейгут навчила свою дівочку, своє маленьке скрипуче колесо, яке ніколи до пуття не змащували і яка ніколи не могла нормально заспокоїтися — її маленька дівочка, яка аж зі шкури пнулася, навіть звабила власного батька, щоб переконатися, що все йтиме й далі саме так, як вона цього хоче.