Джералдова гра

Крізь призму пам’яті Джессі побачила Саллі Мейгут, якою часто її бачила ще тоді: щоки розпашілі від гніву, губи міцно стулені, долоні стиснуті в кулаки й уперті в стегна.

— І в це ти б також повірила, — м’яко промовила Джессі. — Повірила б, правда, суко?

«Нечесно, — нервово відповіла частина розуму. — Це нечесно, Джессі!»

От тільки це було чесно, і вона це знала. Саллі була далеко не ідеальною матір’ю, особливо в ті роки, коли їхній з Томом шлюб ледве пнувся, наче стара чортопхайка з брудною трансмісією. Її поведінка тоді часто бувала параноїдальна й іноді ірраціональна. Чомусь Вілл майже ніколи не ставав жертвою тирад і підозр, але іноді вона до всирачки лякала обох своїх доньок.

Того темного боку вже не було. Листи, які Джессі отримувала з Аризони, були банальними й занудними нотатками бабусі, що живе заради вечірнього четвергового бінґо та згадує роки виховання дітей як мирні й щасливі часи. Вона, видно, не пам’ятала, як до хрипу кричала, що як Медді ще хоч раз забуде загорнути використаний тампон у туалетний папір, перш ніж викинути в сміття, то вона її приб’є, чи як одного недільного ранку — без жодної осяжної досі причини — увірвалася в спальню Джессі, шпурнула в неї парою туфель на високих підборах, а тоді вибігла.

Іноді, отримуючи материні листи й листівки («Тут усе добре, доню, спілкувалася з Медді, вона дуже точно пише, з апетитом у мене вже краще, відколи втихомирилося»), Джессі хотілося схопити телефон, подзвонити матері й закричати в слухавку: «Мамо, ти що, все забула? Забула той день, коли кинула в мене туфлями й розбила мою улюблену вазу, і я плакала, бо думала, що ти, напевно, знаєш, що він нарешті зламався й розповів тобі, хоча тоді вже три роки минуло з часу затемнення? Забула, скільки разів лякала нас своїми криками й сльозами?»

«Джессі, це нечесно. Нечесно й віроломно».

Може, й нечесно, але це не означає, що це неправда.

«Якби вона знала, що сталося того дня…»

Джессі знов явився образ жінки в колодках, раз — і щез так швидко, що вона заледве його впізнала, ніби це якась реклама на рівні підсвідомості: скуті руки, волосся, звисле над обличчям, наче каптур покаяльниці, невелика група презирливих людей, що показують на неї пальцями. Здебільшого жінок.

Мама, мабуть, не сказала б це прямо, але так — вона би вважала, що то провина Джессі, й дійсно думала б, що то було свідоме зваблення. Від скрипучого колеса до Лоліти зовсім недалеко, чи не так? І знання про те, що між її чоло­віком і донькою вiдбулося щось сексуальне, цілком імовірно, змусило б її припинити просто роздумувати про те, щоб піти від благовірного, і таки зробити це.

Чи повірила б вона? Та сто пудів повірила б.

Цього разу голос пристойності не показав навіть знаку протесту, і Джессі раптом спав на думку здогад: батько одразу вловив те, що вона сама зрозуміла через майже тридцять років. Він знав реальні факти, так само як знав про дивну акустику у вітальні-їдальні будинку на озері.

Того дня її батько скористався нею, і не лише одним способом.

Після цього сумного усвідомлення Джессі очікувала цілого потоку негативних емоцій: зрештою, її як лохушку розвів чоловік, первинним завданням якого було любити й захищати її. Жодного потоку не прибуло. Імовірно, частково через те, що вона досі трималася на ендорфінах, але Джессі припускала, що тут більше йдеться про полегшення: хоч яким гидким те все було, нарешті вона змогла це проковтнути. Головною її емоцією в цю мить було приголомшення від того, наскільки довго вона тримала цю таємницю в собі, а також нервова розгубленість. Скільки ж рішень, які вона приймала з того часу, були під прямим або опосередкованим впливом тієї останньої хвилини, яку вона провела в татка на колінах, споглядаючи крізь два-три шматки кіптявого скла широку круглу родимку в небі? І чи ситуація, в якій вона зараз опинилася, не є результатом того, що сталося під час затемнення?

«Ой, ну це вже перебір, — подумала Джессі. — Якби він мене зґвалтував, можливо, було б по-іншому. Але те, що того дня сталося на терасі, було просто ще одним нещасним випадком, та й не настільки серйозним, як на те пішло. Джесс, якщо хочеш знати, що таке серйозний випадок, глянь на ситуацію, у якій ти зараз. Я можу з таким же успіхом звинуватити стару місіс Джилетт у тому, що вдарила мене по руці на вечірці в саду, коли мені було чотири роки. Чи думку, яка в мене була, коли я виходила з матки. Чи гріхи з якихось попередніх життів, які ще не спокутувано. Та й, крім того, те, що він зробив зі мною на терасі, не порівняти з тим, що він зробив зі мною в спальні».

Бачити ту частину сном не було потреби. Вона лежала просто перед нею, абсолютно чітка й цілком доступна.

21