Читаем Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 полностью

P. S. А тії три пісні твої, що ти дав для «Русской беседы» («Вечір», «Пустка», «Муза») – чи дозволиш там печатать по прежньому твому слову? – Чув іще я, що Куліш буде видавать «Хату»: чи вже дозволеніє вийшло?.. Чи вже він і досі на мене сердиться, і не прочахнув? – А я, єй-богу, вже пересердився на його, і хоч зараз рад би подать руку йому, руку мирову, по-прежньому, од щирого серця: бо чи вже ж таки він і довіку буде дуться на мене, як легке під покришкою, бувши більш двадцяти годів мені до любові!

Да й годі!

313. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна

6 грудня 1858. С.-Петербург

Благородний мій єдиний друже!

Де доткнеться до користі, до грошей, то я бачу, що твоя натура моїй сестра рідна, і соромлива, і боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що гроші душу холодять, а наші душі бояться холоду. Повинно буть так. Кокарєв, як я бачу, забув про мої гроші, а нагадать йому нікому, проч тебе, а ти соромишся. Я думаю ось що зробить. Напиши ти Кокарєву письмо та й адресуй його на моє ім’я з передачею. Результат повинен буть такий: я получу свої гроші и лично познакомлюся з цим замечательним чоловіком. Добре було б, якби ти так зробив, або видумай лучше.

Скажи мені, будь ласкав, що б з мене тепер було, якби був я оженився на моїй любій Тетясі? Пропащий чоловік, та й білш нічого.

Не пишеш ти мені, чи був у тебе художник Раєв з моєю новою гравюрою. І чи бачився ти з графом Алексеем Сергеевичем? Як не бачився, то побачся і подякуй йому од мене.

У нас тепер африканський актер, чудеса виробляє на сцені. Живого Шекспіра показує. Не знаю, чи поїде він до вас. А білше нового нема нічого.

Цілую твою жінку, дітей і внучаток, нехай здорові ростуть та щасливі будуть. Поцілуй С[ергея] Тимофеича за мене, і Кетчера, і Міна, і Максимовича, і всіх, кого знакомого побачиш.

Оставайся здоров, мій друже єдиний, не забувай мене, твого рідного брата

Т. Шевченка.


1858. Декабря 6.

314. М. С. Щепкіна до Т. Г. Шевченка

12 грудня 1858. Москва

Друже!

Прилагаю письмо к Василью Александровичу Кокореву, прочти его и ежели найдешь его приличным в настоящем случае, то запечатай и поступи, как знаешь. Извини, что не тотчас отвечал: во-первых, переписка для меня – работа не по летам, а во-вторых, и дома не совсем хорошо, жінка дуже було занедужала. Тепер, слава Богу, трохи поправилась, а то було теє… і до попа уже доходило діло. Все это на меня, старого, имеет большое влияние. А тут еще не дождусь приезда г. Сабурова, и потому не знаю ничего о своей будущности. Прощай! Расписывать нічого: трудись, раб, а будущее в руці Господа. А по пословице: на Бога надейся, а сам не плошай. Обнимаю тебя много раз.

Твой М. Щепкин.


Батюшка просит Вас самих сделать адрес на письме Кокореву.

А. Щепкин.

12 декабря.

315. М. В. Максимович до Т. Г. Шевченка

21 грудня 1858. Михайлова Гора

21 декабря

1858-го. М[ихайлова] Г[ора].


Дякую Вам дуже за Ваш дорогий привіт ко мне, я очень обрадовалась, когда получила Ваше письмецо и, прочитавши, узнала, что Вы, слава Богу, здоровы; спасибі Вам за гарний Ваш «Сон» і за Вашу память обо мне; я думала, что Вы совсем меня забыли, а я об Вас часто думаю, що якби мені для Вас найти гарну і моторну добру дівчину к Вашому приїзду, буду шукать і выглядывать, а Вы до нас приезжайте, і тоді побачите самі, яка Вам дівчина приглянеться: у нас все гарні; Ви думали, що я і забула, чого Ви мене просили, а я зовсім і не забула, думаю, якби мені Бог поміг Вам найти гарну квіточку для нашого любимого і гарного українця; а тепер поздравляю Вас с праздником Рождеством Христовым, а также и с наступающим Новым годом, и желаю Вам от щирого своего сердца счастья, здоровья и успеха [в] Ваших занятиях; и дай Бог, чтобы в этом годе все наши желания [и]сполнились, о чем мы с Вами говорили, я бы от души желала, глядіть же, приезжайте до нас, будемо Вас ждать. Ще раз дякую за дуже гарний «Сон» і за пам’ять Вашу; прощайте, наш добрий і любимий земляче, желаю Вам ще раз от щирого сердца своего всего лучшего в мире; и прошу не забывать любящей Вас землячки Вашей

Маруси Максимович.

316. Т. Г. Шевченка до куратора Петербурзької шкільної округи I. Д. Делянова

23 грудня 1858. С.-Петербург

Его превосходительству господину попечителю

С.-Петербургского учебного округа,

тайному советнику и кавалеру

Ивану Давидовичу Делянову

Художника, отставного рядового

Тараса Григорьева, сына Шевченка

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941
100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии».В первой книге охватывается период жизни и деятельности Л.П. Берии с 1917 по 1941 год, во второй книге «От славы к проклятиям» — с 22 июня 1941 года по 26 июня 1953 года.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное