Читаем Феєрія для іншого разу полностью

— З місяця? питає він… і відразу гух! кулаком у спину!.. Обертаюся!.. кулаком у живіт! цей знає, як мене збудити!.. щойно душив, а тепер лупить! і водночас волає…

— Докторе! докторе!

— Лілі! Лілі!

Уже несила крикнути!.. мекаю… гекаю… «бги!»… при кожному стусані! бо Норманс гукнув інших! «Нумо! Нумо!» аби допомогли! тинь! динь! шаленіють!.. десятеро… дванадцятеро?.. п'ятнадцятеро?.. кóпають гуртом!.. бух! гух! щоб я поліз удовж розколини… між стіною й розколиною…

— Рятуйте її, докторе! Рятуйте!..

Страшенно жалісливі… щоб я повернувся до потерпілої!..

— Рятуйте її, докторе! Рятуйте!..

І знову ногами!.. кóпають добряче! тепер руки! хапають за що можуть! не тільки за руки! усе мені викручують!.. я коли падав під ліфт, то подумав: «гаплик! усі рахунки підбито!» але де там! здорові були! ці луплять дошкульніше! гамселять не менше дюжини! отут! уточнюю! шарпають, товчуть об стіну так, що лишиться саме шмаття…

— Неймовірно, шановна пані, який нехлюй!

Оті двоє, чув, що казали… одна зовсім близько… верещить несамовито!.. «Погань! Погань!»… це одна з двох дівчат з восьмого.

— Не лікар, а свиня якась!..

Це хтось інший… інший голос… може, Перікола?.. галас, громи в небесах, гуркіт в атмосфері, вибухи надворі, можу помилитися… а ще натовкли мене, набили, накóпали!.. чи той голос, чи цей?.. усіх голоси!.. лемент!.. звіринець!.. певен лише того, що всі гуртом!.. на мене! на мене, лежачого!.. бррранг! по ребрах! бо штрикалки не маю!.. а у них що, бальзам є?.. нічого не можуть? а я повинен усе могти! все! маю обов'язок!.. не могли до Зейс збігати? двері виламати? напроти? по той бік!.. на мене! накинулися з досади! бо який ризик? тупі, дурні, злі!

Поштовх! Усі котяться в інший кінець брами.

— Бальзаму! бальзаму!

Я відхекався трохи… кричу їм, що маю на думці…

— Бальзаму! бальзаму! телепні!

Це правда! нехай поворушаться, так їх і перетак! саме час! бо хитає менше… нехай виламають двері! удесятеро… удванадцятеро!..

— Ваша оповідь якась розхристана!..

Чую вас… прислухаюся… я згадував Родольфа… і Мімі… раптом бачу їх біля вікна!.. я бачу їх он тепер!.. бачу!.. рима і розум! як вони там опинилися?.. були на другому поверсі… як спустилися? аж на хідник, онде?.. не знаю… я розповім про цих двох сусідів — Родольфа й Мімі… жахливо, як я міг забути!.. я ще не розповів і «сотої», і «тисячної» того бомбардування! але нікуди не дінетеся, зачекаєте! повернуся до вас трохи згодом!.. рима і розум! почули б ви ті бррруми! вас би теж трохи сп'янило!.. сп'янило?.. сп'янило?.. і мене, котрий не п'є!

— Послухайте її, докторе! послухайте її!

Ага, послухати! послухати! Родольф і Мімі наполягають, наказують мені! обоє!.. ви б їх побачили, мушу розповісти, вони в костюмах із «Богеми»! так, з «Богеми»!.. звідки вони взялися?.. «От у чім питання…» не бачив, як вони спустилися, мали «репетицію» у себе вдома… так! так! це я знав… репетицію сцени зі співами… я не помиляюся, це вони, вони були там… над нами!.. а як вирядилися!.. він у якомусь рединготі, ти ба, у старовинному!.. і перуці з буклями!.. вона вбрана у молоденьку «Мімі», білявеньку! грайливу… хоч за віком, як моя матір… я лікував її!.. напади жару й таке інше… навіть трохи фіброма… і раптом така помолоділа!.. покликання! покликання!.. і залози?.. не знаю… але вражаюче!.. разюче молода!.. неймовірно! мабуть гормони? опотерапія, диявольська штука!.. завжди удвох… і незговірливі!

— Рятуйте її, докторе! рятуйте!

Мімі нахиляється наді мною… ближче… ближче… до вуха…

— Рятуйте її, докторе! Я вас кохаю!

І лясь!.. ляпаса мені! і, підводячись, гарчить!.. «гррр!..» пікантно? ні? припускаю, що такі циклони годинами можуть довести людей до краю… нерви перекрутити! а потім, ще спрага?.. вони хочуть пити… але я теж хочу пити!.. а ще той на вітряку, той більше за всіх хоче пити! спрага! спрага! зловісний! зловісний винуватець усього! чи майже всього! безногий сигнальник! картаю його впродовж всієї оповіді… невблаганно скажете… Невблаганно? трясця! колись це стане історією! у школі вчитимуть! атестата про середню освіту не отримаєте, доки цього факту не засвоїте! закарбованого в граніті!..

— Ану скажіть, хто зруйнував Париж, столицю елегантности?

— Жюль!

— Молодець! вигукнуть екзаменатори! маєш атестат! найвидатніший учень! відмінник почесних грамот! вище голову! не ходи більше по грішній землі! професор! розповісти на всю країну! орел! лети!

І от маєте шістдесят років успіху, краватка на краватці й золоте руно! облизування, табу, мільярди, лаври! ви вирушаєте в Стокгольм, з королями в один пісуар ходите! а може, й більше!

Та прийде смерть… вас поховають… виголосять промови… тепер черга сина:

— Ану скажіть, хто зруйнував Париж?

— Жюль з вітряка! хто ж іще?.. Чортяка Жюль!

А потім і онук! і пра-!.. отак триває тяглість націй, традиції і музика… екзамени!..

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века