Феєрія для іншого разу

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Рятунок долі! брррум! брррам! будинок зазнає удару! хилиться! справді! увесь паркет сторчма! Норманса підкидає, мене під ним!.. перекидає! і всі мішки із салом!

— О-о-о-х… а-а-а-к…

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Нарешті можу дихати! дихаю!.. ми роз'єдналися!.. я головою в батарею… бррранг! і донггг! тепер у двері… маленькі, до комірки… де віники!..

— У мене немає, пане Норманс! нічого немає! нічого! кричу йому… ні штрикалки!.. ні голки!

Боюся, знову навалиться! нехай знає… аби лиш відчепився! так! баста!.. знову накочується! ба більше! хапає за матню!.. у гніві!

— Рятуйте мені жінку! рятуйте мені жінку!

Трусить мене, силує! тягне! волочить! усе знову гойдається! гойдається!

— Дельфіна! Дельфіна!

Своячка отямилася… і теж щось бекає, як і він… «Дельфіна! Дельфіна!»… бекають разом!.. мабуть, це від вибухів!.. Гортензія, своячка, я вам казав… яка теж була впала… тепер лягла… поряд з непритомною… інші сусіди тут… копошаться, метушаться, комашаться, белькочуть… бекають…

— Вона жива, докторе? Жива?

Мушу щось робити!.. але жахливо боюся товстуна!.. уявіть, нависає наді мною, поки її вислуховую! гай-гай, він не бариться, йолоп такий! хапає мене за руку… за поранену!.. як Ремон! тільки те й роблять, що мене мордують! оскаженіли всі!

— Облиште мене, Нормансе, мушу її вислухати!

Відпускає.

Схиляюся над непритомною… вислуховую груди… нічого не скажу!.. ні!.. вислуховую і мовчу… зиркаю на товстуна… очей з мене не зводить! вислуховую серце Дельфіни… схилився… голову схилив… спочатку грудна клітка… серце… потім лівіше… не кажу ні слова… тільки «чш-ш-ш!»… слухаю… у мене одне вухо вже ніяке, але друге чує дуже добре!..

— Жива?.. жива?

— Цить!.. Цить!..

Сказати чесно, не певен… відлуння струсів з-під землі, бомб звіддалеки, звукові враження, відгомін із глибіні ледь чутний, стишений, усе бринить, можна й помилитися… та й потім, зважте, моя розбитість! забиття душі і тіла! іще цей здоровило нависає, втупився!

— Жива?.. жива?

І всі сусіди несамовиті! і своячка!

— Дельфіна! Дельфіна!

Щоб я ще раз її вислухав!..

— Жива, докторе?.. жива?

Це він питає! уже сердиться!..

— Так! Так! кричу йому… щоб мене не вбив… сплітає руки… так, сплітає!.. вузлом!.. величезні руки!

Уже не вислуховую… сідаю долі… мацаю пульс…

— Померла, докторе? померла?

І вррромб! його кидає на мене! усю масу!

— Ні! ні!

Гадаєте, почув?.. накидається!.. уявіть собі слона з руками!.. хоче схопити за горлянку… схопив!.. підносить мене… тримаючи за шию! вишу! на його ручищах! Пані Туазель оговтується! стрибок! врізається йому в міжніжжя! хапає за ноги!

— Він не може дихати, ви що! не може говорити!

Вона так вважає… розуміє!

— Облиште його! облиште! їй треба якогось лікувального бальзаму! бальзаму!

Єдина, хто має глузд!.. і до кого прислухаються! більше, ніж до інших! голосніше інших!.. пані Туазель не бекає!.. Норманс бекає, хоче щось відповісти… белькоче «Ба!.. ба!.. ба!..» наче заціпило!.. «Ба!.. ба!.. ба!..» А вона йому кричить: «Бальзаму!»… відпускає мою горлянку… вона йому ноги!.. брррум!.. падаю!.. не чекаю! Норманс уже не душить! повзу далі!.. плазую!.. з останніх сил!.. усіх!.. у коридор!.. у коридор, мерщій! знаю! кричу!

— Вона має рацію! має рацію!.. бальзаму! бальзаму, пані!

Гукаю їм з кінця коридору, і вони всі лементують… з глибини, з-під ліфта… з-під столу…

— Бальзаму! бальзаму!

Які спраглі, хай їм біс! спраглі! казна-що!

Але стривайте, маю перепросити! маю перепросити! бо вже двічі чи тричі оголошував, що все вщухає, що вже не така шалена стрілянина, і що не так пече, як у печі, надворі… помилочка! помилочка! усе знов спочатку! вибачайте!

— Зануда! базікало! сліпак!

Ремствуйте, ремствуйте!..

— Ще й нудний!