Феєрія для іншого разу

Приймаю вашу критику, ваші кривди, але за неодмінної умови, що ви не з тих, хто позичає, заникує, цупить книжки! чумне поріддя! якщо ви їх видурюєте, «ой-дайте-почитати-я-поверну», тоді вам краще помовчати… звісно, добропорядність на вашому боці! можна спокійно твердити, що книжки не купуються, а цупляться… і це така собі «справа честі» — ніколи не купувати книжок за гроші. Хоч би одна людина з двадцятьох, яка вас прочитала, купивши книжку! хіба не сумна картина? от візьміть шинку, поцікавтеся, чи одна скибка, вона для двадцяти персон?.. чи одне місце в кіно, воно для сорока сідниць?.. бувай здоров, нещасний обікрадений! пиши собі, пиши! а ще гірше гіршого, — це зневага, бо дісталося задурно!.. як паплюжать ваш твір, зневажають, підтираються, ні біса в ньому не розуміють, а потім бігом перепродати на набережних… ви скажете: існує засіб! утопити в Сені хто позичає, і хто бере! і тих, і тих! а хто заплатив, той тільки скривиться!.. що ж!.. бакалійник не дивується, як хочуть оселедця якнайдешевше… але спробуйте вкрадіть! поліція!.. от я тут перед вами розпинаюся, кривляюся задурно, хіба це не жахливо? я, котрий уже стільки заплатив!.. як згадаю, як мене обібрали, то блідну, задихаюся гірше, як у лапах людоїда!.. у мене кров холоне, і серце, і нерви… ще гірше, як у Дельфіни!.. непритомнію, як хтось припреться: О, дайте почитати!.. а потім ще дивіться, зауважте! теплота оповіді захоплює! я вам роблю цей відступ просто так! філософські міркування!.. дарую! Дурнощедра тринькувата Муза, тьху!

Там навколо Дельфіни дивні речі, ви ж здогадалися!.. але щоб я усе переказував? ні!.. тільки епізод з бальзамом…

— Бальзаму! бальзаму!

Чули б ви ті зойки!.. усім заманулося бальзаму! всі, хто був у квартирі в пані Туазель!.. хто під столом… і хто під ліфтом…

— Але де взяти? де?

— У Леони!

Консьєржка знає краще, ніж будь-хто! брехлива курва, а ще заперечувала…

— У неї нема! нема!

— Є! є! у неї є!.. ні! ні!..

Самі не знають… тільки «о-о-о-х! а-а-а-к!.. бррром!..» я горлаю: «У неї є! є!..» Остерігаюся товстуна, між іншим!.. страшна маса… він на мене зиркає скоса… скоса…

— Отам! отам!

Показую йому! Двері Леони… пальцем… «бррром! бррром!…» бальзаму для його дружини!.. а як він мене мордував!.. тримав підвішеним! бідна моя шия!.. бідна моя шия!..

— Уааах! уааах! у неї є! у неї є!

Стою на своєму.

Двері он там, двері, отам!.. у кінці коридору!.. не деінде!

— Ключнице, ключа! ключа, Туазелько!

Вона тримає в себе всі ключі!

— Відмикайте!

Оті під столом усе знають…

— Ідіть! ідіть! відмикайте!

У Леони де Зейс завжди був бальзам…

— Ні! ні! не буду!

Не буде!.. коридор важко перейти!.. через розлам перескочити… і потім пройти вдовж стінки!.. стінки, яка тріскається, вигинається… за мить осиплеться… ти ба, не буде! ні!.. ні!..

Але вони так люто репетують, що вона наважується, стає рачки… і суне… брррум!.. її відкинуло! притисло! вррранг!.. бррранг! шрапнельна хмара приблизно десь над Фурш!.. і знову!.. вррранг!.. іще!.. вихор спалахів!..

— Купа страхопудів! бандити! крадії! звідники!

Овва! овва! вона! раптовий гнів!

— Свині!.. ледарі!..

Але вона ще нічого… я Норманса стережуся… я між Пірамом і буфетом… розтягнувся… тихенько кличу: «Лілі… Лілі…» а казав антракт!.. що все вщухає!.. от! от! що будинок не розкришило?.. не порепало?.. а «Галет»! «Галет»! Жюль! на вітряку! брррум!.. дудка! флюгель-горн! гондола! брррум!..

Верзу що хочу! гаразд! але де «підпільники» насправді? чи «мурувальники»? мої вороги! самі замурувалися?.. Мюрбат і компанія? люті змовники!.. товариство «Мюрбат і компанія»!.. а його доця? філерка? Туанон? не замурувалася з татом?.. у провалля не попадали? і собаки! і вся кліка! і всі! всі! люті з нашого кутка!.. сміх та й годі! навіть за таких умов, сміх та й годі!.. побачили б ви коридор!.. стіни схожі на акордеон… від струсів! нових струсів! з кінця в кінець! таке треба побачити!

— Гей, там, під низом! Мішки сала! вилазьте!

Хотів, щоб вони звідти виборсалися!.. щоб подивилися… щоб побачили розлам з кінця в кінець!.. розлам уже не на Небесах! він отут! якраз… варто лише підвестися! перекотитися! по скалках… я вам казав, тут повно скалок! із засклених дверей! на цілу тачку! купа! так от, їх майже не лишилось!.. засмоктані в провалля! у розлам! ефект усіх струсів коридору…

— Ну ж бо, пані Туазель! сміливіше!

Спонукаю… беру командування на себе! двері де Зейс! напроти! в кінці!.. якщо вона і далі буде чухатися, мньохатися, нас ображати замість піти по бальзам, то буде пізно, от консьєржка! усе піде під землю!.. і непритомніти вже буде нікому!.. нічого не лишиться… варто подивитись на розлам!.. він стуляється й розтуляється! на очах! і все піде під землю! і привіт! усе!..

— Ах, Мюрбат десь бариться! от мурувальники! от диваки!..