Феєрія для іншого разу

— Грудочку цукру в кірші!

— Тоді до підвалу! до підвалу!

Шестеро… чи восьмеро… чи десятеро пропонують кіршу! неймовірно, скільки мають кіршу! навипередки пропонують! одні одним! тож до підвалу!.. до підвалу!..

— Ключі, пані! ключі, мерзотнице! змовнице! ключі! підвал не завалиться!

Повторюю.

— Не завалиться, мерзотнице! сама все випила! п'яна брехуха! підвали цілі, курво!

Пересварка.

— Ще й як завалиться! сам мерзотник! страхопуд!

Он як відповідає! грубіянка!.. ніхто не піде перевіряти!.. знає!.. а надто скорчені під столом! оселедці в бочці!.. ніколи ніщо їх не витягне! хіба що бомба!.. та й то не певно!.. якщо вцілить! Пліній мав рідкісну відвагу… а Галілей!.. і навіть Клод Бернар[177]… люди ховаються, задихаються, нічим не цікавляться!.. самоскупість така… що знають, їм того досить…

— Зробіть їй заштрик, докторе! заштрик!

А до підвалу охочих немає!.. і на вітряк теж нікого… жодного «волонтера»… аби тільки наказувати!.. аби з мене кпити з-під ліфта… з квартири консьєржки… вимоги звучать воднораз… між ними боротьба… проти мене… криком!..

— Ганусівки, докторе! кіршу, ну ж бо! ґрапи! рому! цукру!

А той ще й камфори вимагає, тобто товстун!

— Камфори! камфори! заштрик! моїй дружині! моїй Дельфіні!

Гай-гай! Я не проти! я за все! але це занадто, дотиркали мене, трясця! усі!.. увесь світ, тридцять шість світів нехай злітають у повітря, вибухають, підносяться до хмар — бульбашки, балачки, усе благословиться!.. купа зляканих, згідливих змовників! усе з їхньої вини! з тією Дельфіною разом! і з Гортензією!

— Небо розірвалося, пані!

Мій науковий обов'язок! казати правду!

— Небо розірвалося, а не підвал! ви все повипивали, омлетна пико!

Звинувачую! Мене загубленими ключами не надуриш! крадійка! відьма!.. а де Лілі?.. на поверсі? на даху?.. міркую! міркую!.. Гукнути Жюлеві?.. все одно не знає… хоч і має вид! На вітряку в гондолі!.. дахи бачить! падлюка, гівнюк безногий!.. чи Лілі не там?.. чи в метро? чи її затягнуло під стіл?.. непритомна?.. теж непритомна? ах, повзу назад! задній хід… залажу… головою вперед у щільну масу… ти ба, їх уже не стільки, здається… не так нагромаджено, не так зліплено… може, є такі, що їх викинуло?.. перекотилися на авеню… певно, обсмажилися!.. у потоці! чи в розриві неба? паркет уже менше брижиться… пролажу під чиїмось тілом… піднімаю… аж тут бррранг! просто по носі! забіяка! ліктем!.. і потім піді мною щось судомиться!.. вивертається!.. мене затисло!.. втягнуло!.. мене обвиває багато рук… хапаються за мене… я теж хапаюся… мацаю… стегно!.. пеніс!.. ти ба!.. холодний… крижаний… комусь зле… хтось знепритомнів… намацую криж… сідницю… плече… тулуб… пахву… лоскочу… справді, тіло цілком інертне… але я там не для «констатації»… я Лілі шукаю… хочу гукнути голосно… не можу…

— Лілі!.. Лілі!..

Вуппп! вуппп! знадвору знову гуркіт! це гармати поряд… зовсім поряд!.. це зенітки пересувні… знаю їхній гавкіт… вони піднялися якою вулицею? Лепіка? Турлака?.. а тут лантухи сала, от… от!.. вилазити не хочуть!.. овва! ще тісніше згруджуються! склеюються! ковзкі вони!.. тісніше! тісніше!.. дуже гарячі, дуже холодні… дуже теплі…

— Лілі! Лілі! кричу! гази!

Не знаходжу її тіла… я б упізнав… перевертаю… обмацую… комусь залажу під спідницю… під іще одну… штани… чоловік… пелюшки… дитина… вона не каже «уф»… паркет ворушиться! знову… стіни хитаються… не кажу про стелю!.. а під столом атракціон! жани-перекидани! «американські гірки…» біля воріт Майо[178]… Брррум! публіка в захваті! феєрверк! сто тисяч свічок! з носа кров сочиться, я певен!.. бррранг! ще удар прямо в пику!.. вони навмисно, тепер ясно! навмисно! отож, там не тільки непритомні… є ще злі боксери!.. тепер і з лоба кров… треба обмацати голову… витягаю одну руку… мацаю!.. волосся злиплося… брову розбили! треба знайти цього забіяку… голову йому перевірити… якщо не дати відсіч, можуть і вбити! Ох, вони навмисно!.. а один у мене між колінами!.. хамська пика! лапаю носа, очні ямки… ще маю силу в ногах… злим звіром бути мало!.. звіра можна і приборкати! от голова! оця! голова! зараз зверну щелепу… «а-а-а!» гикає… та двоє інших хапають за руку, давлять… за поранену руку! як по голому нерву! ще й перегукуються!

— П'єро! Анжело! Габі!

Це не про мене. Вони своє подружжя шукають… чи ще когось?.. брата?.. сина?.. піді мною!.. ноги… животи… спини… коліна… суміш!.. сплітаються і розплітаються з кожним поштовхом… одне одного вже не впізнають.

— Габі! Анжело! П’єро! Марі! Пити! Пити!

Чого їм?.. «Пити, Ремоне!» Це хтось Ремона Депастра гукає! перегукується! Ремон Депастр! з-під мене… він піді мною… себе шукає… «Ремоне! Ремоне! Пити! Пити!» Уже не знає, чи то він, чи ні!.. просить пити й не знає… та заодно мене стискає… пролазить поміж лантухів із салом, просувається!.. усіх добряче трусить! Кажу вам!.. це щось!.. усю консьєржчину квартиру! і знову злива бомб! це ППО винна!.. вона заблизько! заблизько! Вуаф! Вуаф! При кожному вуафі Ремон мукає, схлипує… «Ремон! Ремон!» кричить мені під носа…

— Ви — це ви! ви — це ви!