Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Лише ключі!.. вона мене добре чує… хоча ще гримить… чи радше відлунює… глухо… здаля… майже стихає… ага, от і сирена!.. часткова тривога… це Оттавіо! це саме у-у-у-у! часткової тривоги… сирена… але не так різко, як раніше!.. як до руйнування Сент-Уена! Оттавіо, звісно, атлет… та хто електрику замінить! га?..

Тепер уже нема причини тут товктися, ґав ловити, галасувати! дурнів клеїти!..

Консьєржка не пускає до підвалу, тоді в метро! тепер антракт… якщо не скористаємося, не рвонемо в метро, то нас ніхто не порятує! якщо при наступному нальоті нас кине в небо, ми там і Лютрі не зустрінемо! вони проскочили саме вчасно! з меблями, з телескопом, з шатром!.. головне — вчасно проскочити! Небеса століттями розгорнутими не лишаться! довго мізками ворушити, теревені розводити, вони й згорнуться! Усім привіт!

Чи ви дам будете кохати, чи на вічність кандидувати, вам ніколи не набридне! Туди-назад, життю заряд! погралися! закон всесвіту! мухи, дірки!.. це Жюль зробив у небі дірку… дрючком!.. дірку! дірку! я бачив!.. але не для того, щоб туди перший-ліпший пхався, проскакував по той бік! Лютрі — то справжнє диво! вони проскочили в розрив, але нумо без штовханини, будь ласка! перепрошую! це щоб літаки проскакували, він атмосферу простромив! а не для того, щоб усі на серафимів перевернулися!.. а-я-яй! він!.

Усе це, звісно, фантазійно — Лютрі, розрив у Небесах!.. тільки метро було, я певен!.. «Барбес»?.. «Ламарк»?.. я б кинувся крізь полум'я, забрав би Пірама, дівчисько нехай лишається під столом, нецікаве й підозріле, нишпорка, батько доручив за мною підглядати, певно!.. місяцями піддивлялася, тож нехай, так краще! хай сидить під купою сала!.. але Пірам, мабуть, не схоче йти?.. не схоче кидати хазяйку!.. Лілі он без Бебера ніяк… ото ще поріддя, ще одна життєва катастрофа, зв'язок дружби, звичка відданості… власне, залежить, яка людина чи яка тварина… не робитиму висновку… нехай йому! під стола лізти?.. пролазити під липке шмаття?.. пудинг!.. чи залізти товстуну на коліна?.. з Гортензією і Дельфіною… от так-так! легко сказати!.. Замислений Гамлет, хотів би його побачити в гримерній, так, not to be! громи згори, бомби знизу, я б глянув на його пику! not to be! здолав би свої комплекси?.. заліз би на Норманса?.. я думав про це, зауважте, думав… не така вже трагедія, коли якоїсь миті все шкереберть, коли всесвіт сама гризота… навіщо ми?.. навіть те, що небо розірвало, не дуже помогло… я й не хотів… але будинок тріщить, стіни гондолять, які тут сумніви… ані балкон напроти, у шістнадцятому номері, який тримається хтозна на чому… і люстра коливається собі! гойдається!.. туди й назад! дзень! з боку в бік! от де справжня небезпека! люстра над столом! дзинь! дзень! диво, що не падає… величезна скляна зелена куля… та співачку це не бентежить!..

нізащо у світі!..

Скільки їх під столом, спресованих, склеєних? Може, десятеро?.. дванадцятеро?.. п'ятнадцятеро родин?.. стіл не такий великий… багато кого знудило! характерні «бе-е-е!», як при морській хворобі… знаю, що то є, морська хвороба… зауважте, я ніколи не наголошую навмисно на відразливих подробицях, ніколи!.. маю дрібних заздрісників, які це люблять!.. і додають!.. я їх називаю «слизогінними»… вони з усього роблять слиз!.. я не такий! нічого спільного!.. маю чудове пружне божество, моє завзяття!.. і з музикою!.. у формі оперети!

Але головне — історія! мушу оповісти вам історію! я в консьєржчиній квартирі, усе гойдається й хитається… не деінде!.. не дурю вас, і не брешу!.. трагедія!

Хтось лише один співає… може, двоє… це все!.. інші харчать… не схоже на мелодійний романс… харчать як можуть… Перікола крякає… певен, що заковтує речовини…

А от рипіння будинків, я бував на кораблях, що тонуть, чув тріск трюмів, коли все репає, коли бруси й бантини трощаться… так от, повірте, то лише шерех порівняно з тим, коли будинок товче і меле! такий будинок, як наш!.. на схилі вулкана! зловісне враження!.. від будинку не очікують, щоб його хитало, мов у морі… він не для того… сходи провалюються, дахи розколюються, балкони відчахуються, цегла дощем, пригнічення навіки, що несила жити… вам здається, що страждання матерії — то ваша вина, і ви ніколи не забудете, і ваш сум вічний…

Я чув такі звуки пізніше… в іншому місці… такі шуми, неначе стовбури дерев розчахуються від тридцяти шести ударів… поклики не знати звідки? і геть не веселі… шуми, що вивертають нутрощі… проте стогони будинків гірші… коли не знають, куди хилитися, падати, перекидатися… що робити без стіни?.. без двох?.. без трьох?.. це трагедія матерії… глибин світу, які вас благають… колись розповісте…

А тим часом усе знову палає всіма вогнями!.. літаки скидають усе, що мають!.. і тут не тільки «Жюль-семафор»!.. збиває їх із курсу, це очевидно… але ще п'яні літуни! я певен!.. поцілити не здатні! посипають навмання!.. куди попало!

— Вони там п'яні у ваших Королівських повітряних силах!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века