Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Оті он під столом мусять добре знати!.. Кричу їм! знову і знову! та вони якнайгірше це сприймають!.. хоч і душать там одне одного, та мають сили відповісти! не чекав…

— Зрадник! зрадник! гукають мені, душогуб!

— Вони Сену бомбардують!

Захищаюся.

— Ні, вони чудово ціляться!

Навіть Туанон, салака мала! теж втручається!..

— Так, саме так!.. так, саме так!..

Її голос!

— Ходи сюди! тут твій пес! ти! мерщій сюди!

Мало не вхопив її за ноги… бачив її ноги… силою хотів… якраз нагода… та мене спиняє зойк!.. два зойки!.. безліч зойків!.. неначе справді вбивають!.. з-під столу… досі вже зойкали, але не так гучно!..

— Докторе! докторе! швидше!

По інший бік… до буфета… плазую… брррум!… плазую… з Пірамом… бачу, що пані Норманс гепнулася! Дельфіна!.. навзнак! головою об підлогу!.. її своячка Гортензія теж!.. дві непритомні водночас… дві дами! горілиць!.. з колін товстуна… їм стало зле воднораз…

— Це гази, докторе!.. гази!..

Гази! звідки тут гази? кричать мені!

— Фріци пустили гази!.. де протигази? мерщій! протигази!

Ні в кого немає!..

— Та це від вашого лайна, свині ви такі! це від вас гази! пхе, сморід розвели!

А чого мені з ними панькатися! Нахаби смердючі!.. мушу їм пояснити! це від них гази! гази!..

— Це гази, докторе! гази!

Стоять на своєму!

Двоє дівчат, я про них казав, двійко гарпій з восьмого поверху якось виборсалися з-під столу і рачкують до провалля!.. що під ліфтом! кричать мені:

— Гази! гази! це гази, докторе!

— Ага, «гірчичні гази»! любоньки мої!

Знаю, що то! гірчиця й оцет, і харчки!

— І цегли не лишиться! уся вам на голови попадає!

Оголошую їм.

— Докторе! докторе! швидше заштрик!

Перікола дратується, що я стою й нічого не роблю… я лікар чи кавалок лайна?

— Штрикніть їх, ну ж! зробіть заштрик!

Але ж вони попадали обидві, мені що, на товстуна їх знову підносити!.. на коліна йому садити! і потім, заштрик? чого заштрик?.. товстун нічого не помітив… але факт, що хропе вже не так… хропе менше… ага, моргає… мені моргає… прокидається, от мішок сала! похитується… розплющує широко очі… позіхає!.. добре поспав… щось намацує… намацує… де жінка?..

— Докторе! докторе!.. Дельфіна! Дельфіна!

Бачить, що його жінка сторчака… ногами догори… упала з його коліна… а Гортензія з другого… обидві покотом.

— Ох! ох! докторе! ох, докторе! хай йому біс, як хочу пити, докторе! хочу пити!

— Ключі у пані Туазель!

Показую йому на вікно… ого, та там не тільки ключниця!.. ще двоє на нас дивляться… Родольф і Мімі… справді вони!.. він у циліндрі… вона в капелюшку, така гарненька… перед нами!.. мені не мариться!.. і не ілюзиться!.. справді!.. Родольф і Мімі…

— Ви їх бачите? бачите?

Нічого не бачить.

— У мене спрага, хай йому біс! страшна спрага! докторе!

Хіба не Родольф і Мімі?.. ще поговоримо про них!.. але оті під столом, мов оселедці в бочці, що мене кривдять, мені примарилося?.. двійко гарпій з восьмого?.. і весь цей набрід як мене шпетив, аби я щось зробив із газами? гірчичними? вони певні, що гірчичними! а дві непритомні?.. це насправді?.. бо тепер отам, перепрошую! тепер лежать долі, з'їхали на підлогу! ногами догори, з товстунових колін з'їхали… розпласталися…

— Зробіть заштрик, докторе!.. Заштрик! Зробіть хоч щось! я хочу пити, сто чортів, я хочу пити!

Така від нього поміч! величезний егоїст!

— Гірчичний газ! газ!

Я й сам чую, що гірчичний! кричу йому!

— Нині сто тисяч непритомних! в усіх сховищах вісімнадцятого району! і дванадцятого! а ще більше у водостоках! тупаки!

Отак їх треба лаяти, отак! ображати, щоб на мене не напускалися! а той гладун, потрійний чоловік, він що, від стільця не може відірватися? Гегемот гівняний!

Але стривайте, маю трохи спинитися… маю вам розповісти… небо вже не так гуркоче… будинок уже не так гикає, хитається, цікаво, скільки протриває оце «вже менше бомб»? це слушна мить! хай користається!.. нехай збирає своїх кокоток, нехай нахилиться, гегемот такий, нехай їх підведе!

— Агов! Нормансе!..

Форкає… кориться… спирається… на буфет… на буфет? чи пів буфета?.. я забув про буфет!..

— Спиніться, Нормансе! Спиніться! Спиніться!

— Зробіть їм заштрик, докторе! заштрик!

Він не мусить надто ворушитися, опудало таке! не треба! буфет!.. буфет!..

— Сидіть на місці, Нормансе! не рухайтеся!

Плазую до нього… він реве мені впритул… нехай собі реве, біс його бери, але сидячи!

Волає мені у вухо…

— З нею буває, докторе! буває! коли місячні!

А Гортензія? своячка? у неї теж місячні, у Гортензії? теж он лежить горічерева! плювати йому на Гортензію!

— Дельфіна, докторе! моя Дельфіна! дайте щось від серця, пані Туазель! чарку рому!

Що йому заманулося? чарку рому! оригінальна думка в гегемота!

— А може, тобі ще шампанського, Нормансе? у будинку ні краплі води! і ключів катма! второпав? ключів!..

— Ключі, пані!

Даю йому зрозуміти!

— Ключі, сторожихо! ключі, стара відьмо!

Клео-Депастр оживає!.. розтулив йому рота обома руками… голова стирчить з-під столу… кличе мене…

— Доктре! докторе! Ганусівки!

А цьому ганусівки! не Гортензії! не Дельфіні! а йому!

— Чарку кіршу! чарку ґрапи! коньяку! докторе!

Отакі прохання отримую з провалля… хто там сховався… з провалля, що під ліфтом.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века