Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Феєрія для іншого разу

Не мені вірить!.. стогне з муки і знову за своє. «Пити!» знову волає!.. хапає мене за шию… стискує… має силу! обома руками! здоровило!.. або тепер, або ніколи! Якщо не врізати, він скрутить мені шию!.. не на того напав!.. Я вигинаюся!.. і вжик! відскакую! рвучко! назад! у стінку!.. головою! бранг! вириваюся з Ремонових рук!.. і з інших!.. з усієї купи!.. хто згори!.. хто знизу!.. щонайменше вісім… дванадцять тіл!.. відчайдушна спроба!.. я сам! га? сам! а як мене тримали! злі зліплені!.. вправним рухом! точним! головою в стінку! з розмаху в стінку… порятунок!.. та мене ловить інша хвиля і кидає аж у той кінець під ліфт, у провалля шахти ліфта! не повірите!.. Я вирвався! я викрутився! диво! та тепер знову опинився у проваллі! і не сам! чимало люду в цьому чані!.. схоже, стільки ж, скільки під столом!.. стиснуті, здавлені… і двійко гарпій теж там! обидві! дівчата з восьмого поверху!..

Ви можете мені сказати: ваша хроніка якась невпорядкована!.. А що впорядковане під час Потопу?.. у такі миті?.. бо будьте певні, той страшне брехло, хто вам оповідає повагом, як усе зникало, по порядку! як розбурхана стихія спадала на його дурну голову!.. нумо! нумо!.. адже насправді воднораз траплялося сто речей!.. доказ: мій останній кидок!.. як виривався з рук Ремона, котрий сам себе шукав!.. і як порив мене підніс і кинув у провалля ліфта! от і спробуйте оповісти таке по порядку!.. як він мені під столом відкручував голову!.. Ремон! Ремон!.. де там уже до глузду! Тільки бррранг і вррромб! коли усе циклон і фосфор? або втямили, або бувайте!.. я ж вам казав: траплялися затишшя… звісно! звісно!.. як тепер!..

Хочу погукати Лілі, хочу крикнути… Лілі!.. але ж! отак! у роті повно крові?.. Той канібал Ремон розплющив мені носа, вискуб кілька жмутів чуба, розсік брову і зламав три зуби!.. щонайменше три! от його єство! але найгірше! з усього!.. як я сам себе прибив!.. як виривався!.. не дивно, що після цього мізки набакир і думки теж!..

І потім, зважте-но, у самому проваллі… бачив, як сам ліфт ходив угору-вниз, величезна кабіна ліфта, квадратна, лакована… наді мною… думав собі: чи це так насправді, чи ні?.. я був не сам у ямі, я вже казав… але хто?.. але що?.. а інші? а справді, оті дві гарпії! дві сестри!.. їхні обличчя наближалися… віддалялися… дві величезні мармизи… потім дві малесенькі мармизи…

— Годі про галюцинації, йолопе! Затям! ти на дні ліфтової шахти! ну то вилазь!

Завжди до себе дуже суворо ставлюся…

«Відпочив, полежав, от і добре! Ремона позбувся не для того, щоб тебе ліфт розчавив! годі мліти! мерщій! ставай на ноги!»

— Лілі! Піраме! Бебере!

Волаю! так! так! запевняю вас… так і є! волаю!.. у крові писок чи не в крові! справа вдачі!.. чую себе… слухаю… «Лілі! Лілі!..» відповіді нема… ні звуку з-під столу… тоді вперед! треба підвестися!.. годі лежати… чи перейматись іншими! поштовх!.. гоп! підстриб звідкись із глибіні!.. Боже, як болить!.. ох, забиття, садна, синці! але Лілі важливіша! але Лілі!.. не відгукується!.. Пірам не гавкає… о, нарешті!.. одна рука… друга!.. от я… плазом… ще коридору!.. бачу чималу розколину!.. просто посеред коридору… утричі ширшу, ніж щойно… вона меншає… вужчає… розгортається і згортається… удовж усього коридора! аж до вулиці… до бруківки… рухоме провалля посеред коридору!.. я не брешу… провалля… гукаю… гукаю…

— Лілі!.. Лілі!..

Уже не до сміху!.. перейшла на той бік?.. чи повернулася?.. до мене?.. мерщій, одним поривом! синці, забиття, садна! був повз, а тепер стриб! через розколину! пфлам! мов жаба!.. на той бік! плюхаюся назад до помешкання консьєржки!.. «Лілі! Лілі!» гукаю… Тарарабум! стеля? ні! якась маса падає на мене! чиєсь тіло!.. і я під ним зникаю!.. щось величезне на додачу!.. ох і вага! буфет? ні!.. тіло!.. це не ліфт! це чоловік! він! Норманс! а я злякався, як упав під ліфт! а тут Норманс, усією масою! я під ним! під вагою! зник під ним!..

— Докторе! докторе! прошу вас!

Як він мене злапав! повністю вкрив! щоб я не втік! не відповз!.. і кричить!..

— Заштрик, докторе! Рятуйте її! заштрик! мою дружину! мою Дельфіну!

Уже не хропе, говорить… щойно гучно хропів, а тепер говорить, але ледь чутно!.. щось наче белькоче, товстун такий!

— Дооооокторе!.. будь лас… лас… лас…

Але руками не белькоче! за горло мене вхопив… у них манія у всіх мене душити!.. а ще мушу їх рятувати!.. кричить до мене і шию мені скручує… підводить мене!.. потім знову навалюється! чавить мені груди, от Норманс… аж підскакує!

— Рятуйте її, докторе! Рятуйте! у неї слабке серце! серце! рятуйте!

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Це я охаю… кавкаю…

— Професор Брамс сказав! знаєте професора Брамса?.. його рецепт вам показати?

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Умираю…

— Рецепт у нас удома! у неї серце! серце!

— Тааак!.. Тааак!

Утрапляю видихнути тааак…

— Їй треба укол уабаїну!.. у вас є уабаїн?

— О-о-о-х… а-а-а-к…

Ледве дихаю… Кінець… з бика завважки… у мене на грудях…