Читаем Феєрія для іншого разу полностью

— Та ні! та ні! де там набрид!.. у мене нотаток іще на тисячу сторінок!.. як мінімум!.. із сиренами!.. усе як було! година по годині!.. я вам казав: у підвалах!.. під склепіннями! гори делікатесів! ви не повірите навіть зараз, скільки там ховали грюєрів, шинки, рулетів, гусятини у смальці, рокфорів!.. сардин в олії і цибулі!.. не банками! а ящиками і ящиками! щасливих наїдків на багато років!

Мені Памела все розповіла, тобто моя служниця.

Коли всі опиняться в ямі, у найглибшій безодні, з різними ногами, з головою від одного і з яйцями від іншого, коли Гірка стане дном кратера… усі під руїнами Тертру, тоді вже не відбрешешся, тоді побачимо, хто що приховав, хто запас томатів, ананасів, самогону, анісівки й Беберову шкурку! Беберову шкурку! проте попереджаю! може, не встигну всього розповісти! бомбові бурі, пориви, блискавиці, хитавиці! любов і жах, усе однаково… один раз іще нічого… якщо довго, то непереливки!.. «Бібісі», єроплани, громи, «москіто», що полюють на серпанки… Цивільна оборона… тріскучі ланцюжки і всім привіт!

— А як же вітряк? Жуляка нагорі?

— Він там і є! Шугає по підмостку! на південь! на захід! буремний гондольєр! «знесилений феєрією»! я вас розумію, це занадто! А мені… вітер проти вітру! вітряк он який чемний… так, чемний! і смішний… хилиться, вклоняється, вітає літаки… махає крилами і пір'ям… коли летять! іскриться! кланяється до землі!.. усіма крилами!.. і випростується!.. «летючим фортецям» привіт! Жюль теж хилиться… кланяється! разом з підмостком і гондолою! разом з усім!.. і не падає!.. хоч вихори шугають… а йому нічого!.. обертається… вертиться… вихори підносять його вище! з вітряком!.. щоразу справжні чудеса!..


Якщо гадаєте, що я скажу-у-у-а-а!..


Уже не зважаю на фальшивий наспів… Вона собі фальшує!.. під столом… нехай як знає! я їй у відповідь уже проспівав у тон… з мене досить! якщо пискучий проклятущий літачок залетить нам до вікна! чи під склепіння!.. усе готове настіж! з розгону, отак!.. брррум! вона вже не співатиме!.. віконниць вже нема… без перешкоди!.. ми як на долоні просто неба… під розривом у небі!

— Брехун! брехун!

— Так! Так! Гаразд!.. але скажіть самі, аби ви опинилися, як я, перед консьєржкою з омлетним писком, яка не хоче давати вам ключів?.. а та фальшиво скиглить із-під столу?..


і за царство-о-у… не скажу!..


Що б ви учинили на моєму місці?.. а ще безжально травмований абсолютно майже непритомний… брррам! у консьєржчину квартиру! пінггг! у стінку напроти!

— Він міражує!.. міражує!..

Якщо всі опинимося в метро, то буде не міраж, шановні пані!.. дев'яносто шість метрів глибше водостоку!.. чи у «стратосферному пасмі»?.. про яке я вже розповідав, яке простягається бомбами й вогнем з-понад Робенсона майже до Анґ'єна! і встромляється в Анґ'єнське озеро, на півночі… пасмо аж до казино… гай-гай!.. ті, хто не бачив, звісно, заперечать!.. із заздрощів!.. стеля осипається, всесвіт вибухає!

— Не було такого! не було! не було!

Їх послухати, то здається, наче зі слідчим розмовляєш… Такі ж чванливі! нічому не вірять! біс із ними! Світ є клубком примар, що витанцьовують на неправді, крутяться, як яйце на ярмарку в тирі… і уявіть собі вразливість світу! і вразливість вибору! і розмаїття всіх неправд! Я бачив, як родина Лютрі відлітала, злітала, пролітала крізь шрапнелі разом із шатром, з усім науковим приладдям і меблями… траєкторія з кінця в кінець, крізь усі Небеса! крізь великий розлам воднораз із тридцятьма літаками! і до речі, а як же Бебер? його з ними часом не засмоктало в небо? раз і все! під час прогулянки дахами? можливо? вихором від ста пропелерів!

— Літаки його не звіяли?

Гукаю до Лілі.

— Та ні! Він був у сусідок, у дівчат! запитай у них! запитай!

— Ви не бачили Бебера?

Кошмарний чортяка, невдячний котище! такий же кошмарний, як «жулятко на коліщатках»! до речі! треба гукнути дивакові! гукнути Жюлеві! бррранг! мене саме хитнуло… хвиля усе викидає надвір!.. усіх з помешкання консьєржки! усі лантухи із салом! усі котяться під браму!

— Агов, кидайся вниз, ніг не поламаєш!

Разів із сто! з тисячу! кричав йому! Жюлю премилому!

— Пити! пити!

Знаки мені подає…

— У погребі багато є, га, розбишако! і того! і того!

Показую йому… але досить, годі… ви ж розумієте?.. у мене у світі чимало ворогів, готових роздзявкатися… «О, це замах!»… не скажу більше!.. хоч їхні дупи й не до такого звичні!.. але що дозволено, чи не так! із іншими! і мені таке ж? овва! мені? якщо той фіґляр, про якого мова, пиндючиться, підступний, він перший заволає, який я «хіросимний» провокатор!..

«Устромляйте одне одному»! усюди так…

Цілими академіями встромляють обопільно, ушановуються і обдаровуються… та якби я щось не те бовкнув на кшталт «Диви, яка принадна, я б їй теє… на кілька сантиметрів»! Катаклізм! Неймовірний! гірший, ніж розрив у Небесах! гірший, ніж після двадцяти «фортець»! мов крик із пісуара!

— Ви чули цього збудженого збоченця? справді? як можна? який виродок!

І от я з п'ятнадцятьма викликами в суд на дупі…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века