Читаем Феєрія для іншого разу полностью

— Агов, здушені! напуджені! вилазьте! вилазьте!

Звертаюся до Лілі…

— Нумо, ходімо! ну ж!

З нею безнадійно!.. Її Бебер! її Бебер кудись утік!.. загинемо через котища!..

Думав, усе скінчилося… та все спочатку… весь будинок знову гикає!.. знову хиляється! паркет знову вигинається… стовбурчиться… стіни знову хитаються…

— Лілі! Лілі!

Не йде! Не хоче! Трясця! сам подамся геть! нехай шукає свого Бебера! засранця! тим паче, що йому до лампочки! ще й як! що він десь у підвалі… чи в мансарді нагорі… він за нас не переживає!.. великодушність безпорадних дурнів, так! от! дивлюся на стелю… на стелі справи кращі… але все одно схожа на гамак… коли обвалиться, коли прийде мить, вага чимала! весь другий поверх!.. і люстра!.. значно більша, ніж буфет!.. буде з чого сміятися тим, хто під столом… брррум! четверо дибають… зійшли по сходах… тримаються за стінку… «Лягайте!» гукаю їм! «долі!» як їм пощастило зійти? хіба сходи не згоріли? не розхиталися? не завалилися?.. не лишилися самі цурки? вони неначе п'яні… задихаються… потрапили у дим! їх не двоє, четверо!.. це я не додивився… двоє чоловіків і двоє жінок… двоє дівчат… тоді шестеро?.. ні! четверо!.. ага, упізнаю!..

— Ви не бачили Бебера?

Це двоє дівчат з восьмого поверху… може, вони бачили Бебера… на восьмому… Бебер… на ринві… не бачили нічого!..

— Ні, пане! ні!

Коли люди вже не кажуть мені «докторе», а тільки «пане»… це значить, камінь за пазухою мають!.. ще трохи — й кривдити почнуть… ці дівчата вже два місяці… три місяці… дивно на мене поглядають… коли зустрічаються на сходах…

— Добридень, панни!

Проходять… я завжди страшенно чемний… а тут бачу вовком дивляться… пики набурмосили… ясно, як божий день!.. після певних подій супляться!.. зокрема, після Сталінграда… атож!.. аби росіян побили, «професором» би називали… видатним фізіотерапевтом, генієм і таке інше!.. у таких дівуль за душею тільки, як правильно сприйняти значні події… як ваші справи і весь базар?.. якщо погано, то на шибеницю, а якщо добре, в обіймах душать, насолоджуються вами, дишуть вами, квітнуть кожним вашим словом… милують всі ваші органи, засироплюють любовним медом, не вгавають з ніжностями дуп, вуст і душ з кучерявими епітетами вашої найвартіснішої цінності й обожненням вас більше від самого Бога, скарбу аж до зомлівання, як бачать вас зблизька… «скарбу відчуттів»!.. і коли бачать, що ви поводитеся, мов пересічна звичайна людина!.. о, це неймовірно! справді неймовірно! невимовно!.. ви дихаєте поряд! тим самим повітрям поряд! виглядаєте, як усі!.. як усі!.. і відкушуєте круасан! і жуєте! і смакуєте! і відсьорбуєте кави!.. і йдете за потребою… за малою… овва, яка висока простота…

Та начувайся, зуху! лиш мить! негідник! один лиш поворот! Трафальгар! події проти тебе! колесо фортуни! твої регалії! ти ба, простота! мішок з лайном! зміна долі! усе на твою голову! які харчки! бачив? по пиці! на якій помийці? оцей з манерами? до вигрібної ями цього писарчука! буревій! ураган!

Брррум! Я вже казав, усе спочатку! а я вас стомлюю своїми відступами! творю навкоси! косо-криво! вислуховую! і тягну вас до коридору, де тільки безлад і дівчата, шматки заліза, хтось рачкує, і бита цегла!..

— Гаразд, а де ж продовження? продовження!

— Я охоче… але ж Бебер? і Лілі?.. і собаки? що скажете?

— Ти ба, у нього знову муки сумління!

— Не треба відчаю! я тієї ж думки! не такий уже недоріка, повірте! раз Лілі не могла… не хотіла втікати… тоді до підвалу! до підвалу!

— Пані Туазель! ключі, прошу! до підвалу! до підвалу!

— Заборонено! до підвалу заборонено! Цивільна оборона не дозволяє!

Не дає…

— Дайте!.. дайте!..

Наполягаю.

— Ні! Перекриття не витримає! пожежники сказали!..

— Ах, пожежники! Пожежники! та ну їх! ключі! ключі!

Я знаю, що то за підвали на замку!.. хисткі перекриття! ага, хисткі від грюєру, еге ж! від маргарину! макаронів! консервів! повно!.. моркви, варення… і вугілля!.. тонни вугілля! звичайно, не хоче таке показувати!.. а я свій погріб у підвалі можу показати!.. та хто мені покаже свій?..

— Гей, Нормансе, що у тебе у погребі?

— Хррра! Хррру!..

Нехай собі хропе, кабан такий! «хррра! хррру!» Пані Туазель має всі ключі! і ключі Нормансів! їй, бач, довірили, омлетній пиці!..

— Гей, де ключі сховала, консьєржко?

Утупилася в мене, відповідає:

— Не дам ключів! А особливо вам! нізащо! у вас у погребі нема нічого! нема чого ходити!

Бррранг! Бзззинг! Брррум!..

От де істина Потопів! нічого в погребі!.. і жодних прав!.. і бррранг і брррунг! Небо розривається, та це не зробить мене кращим, не додасть пошани, не відведе підозр, мені нема чого робити у підвалі, бо погріб мій порожній… це правда, яку мені горлає пані Туазель…

— Заборонено! заборонено!

Брррунг! бррранг! мене знову повело!.. і вдарило!.. бррранг! голова! кінець короткому затишшю… звиняйте! знову сирени…

— Сирени! сирени! знову! набрид!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века