Феєрія для іншого разу

До речі, про Лютрі, котрі в повітрі, їм там, либонь, до біса весело! либонь, кружляють над туманами, променями прожекторів, сліпучими пасмами, десь біля розриву в Небесах… а які зірки спостерігають!.. усе за ними полетіло, весь «інтер'єр»: крісла, білизна, круглий стіл… усе кружляє у вишині разом із шатром і телескопом… люди практичні, усе взяли з собою!.. бомби, меленіти, тридцять п'ять громів!.. люди дбайливі, що почім знають, бо нове купувати — зі статку зіб'єшся, якщо з собою не взяти!.. Не з тих, хто без нічого вирушає, хто до хмар злітає без білизни, без запасу! і одягу для села, і посуду! «Усевишній» збурює, що хоче! Небеса проштрикує!.. моря осушує… але сталі звички сильніші!.. Наприклад Лютрі… у одного ока немає… у іншого носа… у дівчинки сіднички… та все одно бачу їх у високості, на хмарах, як вони опоряджують «інтер'єр»… можливо, навіть більший, ніж був, бо більше простору… на одну-дві кімнати більше?.. вони мріяли, я знаю, про вітальню… мабуть, уже мають?.. А Лютрі любив себе послухати, повиступати, може, він саме читає лекцію?.. його базікання на завтра!.. в омріяній вітальні?.. жінка й дочка ним пишаються… щоправда, одна без носа, інша без сідниці… завжди чули його лекції першими…

А я, сміх та й годі! я весь із такту! зі своїми ляпами! ідіотськими інвективами…

— Земля перекинулася!

Оголошую… їм оголошую! і вам уже разів із сто гукаю!.. Пані Туазель навіть не слухає! Нагору дивиться, на Жюля! і все! на Жюля! на стратега на вітряку!.. на його шугання!

— Він розпанахав Небеса, пані!

— Замовкніть, докторе! замовкніть!

Це я феномен! але бррронг! брррамг! її хапає хитавиця! її водить!.. церберку водить!.. повів її забирає!.. і мене з нею!.. летимо в іншу стінку! на купу брухту й битого кришталю!.. кристалики перекочуються з одного боку в інший!.. пересипаються! струмують! з кожним струсом! а ще пориви від літаків! щоразу! тепер повітряні витяжки! Тільки повітряні! але з будинку напроти дощ цеглин! скільки шрапнелей! танг! тинг! тунг!.. це щось нове!.. під нашою брамою!..

Пірам поряд, не ворушиться, затиснутий між тілами… двома тілами… і стіною… і стільцем… повзу… хапаю його… обмацую… велику голову… морду… крові немає… але він сопе! винюхує! його Туанон і не думає вилазити з-під столу… де там!.. ні! ніяк!.. а консьєржка тільки Жюлем переймається!.. А Пірам тільки про Туанон дбає! Отакі тиранічні прив'язання… усі серця!.. трясця!.. пристрасті, яка нудьга!.. природжені пристрасті!.. якби лишень не стрілянина, не ППО, не артилерія з пагорбів, не ревище по всьому віночку навколо Парижа!.. не громи!.. Гірше від літаків та артилерія! якби вони це розуміли під столом! мов оселедці в бочці! хоч трохи… під низом! якби поглянули! страхоскуті! як сліпуче знадвору! онде! гляньте!

— Погляньте на Ґонес, пані й панове! погляньте на Монтрету! погляньте на Монлері!.. погляньте на дірку в Небесах над Обервіллем!.. розрив буде закрито, пані й панове… уже ніхто не пролетить!.. жоден єроплан!

Я цицероню, і це правда! не перебільшую ні на снаряд!.. Віллакубле… Атіс… Ґарш!.. справді важко збагнути, скільки петард витрачено! ракет! а наступного разу що?.. побачите! наступного разу!.. знадобиться міцний дух!.. наступного разу!.. розкраять Небеса з кінця в кінець! весь небокрай!.. наступного разу не на половину! і що?

Так собі думаю…

Овва, але раптом ніяких брррумів!.. тиша!.. нічого вже не хитається… не підскакує… не рипить… не скрипить… чи майже… затишшя… паркет іще трохи стовбурчиться, халабудиться… але не різко… це вже не буря… але ще трохи хвиль… помірних… хапаю Пірама… мушу послухати Пірама… у собаки серце б'ється швидше, ніж у людини… маю фізіологічний інтерес, завжди!.. незалежно від обставин!.. як натрапляю на серце, то слухаю… я вислухав тисячу котячих сердець… ото делікатність!.. у них пульс може вмить стати «невимірним»… знали? у собаки серцебиття залежить переважно від голосу хазяїна більше, ніж, власне, від зусилля… собаки сентиментальні… але я готовий вислухати слона… крокодила… мишу… тільки часу не вистачає!.. люблю фізіологію живих істот… а від патології сумую…

— Ти ба, як тонко вдає щирого! геть схибив!

Я вас чую… Брррум! мене уриває!.. ішов вислухати Дельфіну… Дельфіну на колінах у товстуна… майже був доповз.

— Докторе! докторе! будь ласка! сиди, Андре!.. сиди!

Я його теж хотів вислухати… товстуна! самого!

Знову грім! знову все спочатку! думали, кінець… аякже!.. кінець!.. знову за своє!..

Дивлюся крізь браму… не тільки гармати! гуркоче бузкове пасмо! гримить! через усе небо… приблизно від Пантеона до Саннуа з іншого боку!.. оцініть розмах!.. таке ж пасмо, як я розповідав… але тепер бузкове… а зенітки по ньому луплять, решетять, кришать!.. море шрапнелей!.. гуркочуть!.. громом!.. над Парижем… упоперек зі сходу на захід… а ще пускають кульки!

— Вони репають, пані й панове! вони репають на Ейфелевій вежі! нічого не вигадую! вибухають червоним! між дугами Ейфелевої вежі! кульки! нічого не вигадую! вибухають червоним! між опорами!

Оголошую!.. Чатую!.. мій обов'язок!..