Феєрія для іншого разу

— Гай-гай, я не прибільшую! Усі дива попереду!.. Я лише ледь доторкнувся… це ще не пшик! у повітря! усього себе! не просто так!.. у мене унікальні спогади!.. мало хто врятувався!.. і мало хто не бреше… я, Лілі, Бебер і мало хто! Пірам!

Якщо про жар, про полум'я, ви б подивились на Бебера!.. спина і хвіст геть підгорілі!.. що навіть через Німеччину, яку ми переїхали з півдня на північ рік потому і де потрапили під добрих два десятки бомбардувань, і все шалено палахкотіло, клянусь вам! він так не обпікався… вуса справа вже не відростають, та він не зважає…

Отакі справи… мусите відчути атмосферу… на небі, де розрив, довге вогняне пасмо розтягується над усім Парижем… вихоплюється з розриву, зникає в ньому… досить, щоб осліпити тих, хто бачить!.. літуни, по-перше! певен! їх сліпить першими!.. тому скидають бомби навмання… де нема нічого стратегічного… якщо гримлять на схилах Кардіне… і внизу вулиці Ламарка… і вулички позаду… Монкальм, Рюїссо… Мон-Сені… вирва на вирві!.. мовляв, «сію-посіваю»! сліпуче! там нема заводів! нема нічого! всліпу! навмання! коли навмання, то будь-який будинок можуть! бомба, одна-єдина, бррранг! прямо в будинок!.. це їх би вигнало з-під столу! це й Норманса б звіяло! і буфет! і своячку! і нас із ними!.. та навіть снаряд, коли впритул!.. а де гармата? до речі! уже не гримить! вона вже не на розі Дерера? мушу знайти Туанон під столом!.. мушу знайти і співачку!.. знову рачки лізти… витикаються якісь голови… жодної знайомої!.. ба, ні! одна! якраз! співачка!..

кого насміливсь покохати…

Вдихнула повітря!.. брррум! і з кожним ударом задихається! «о-о-ох»! стогне!.. і знову за своє!

я і за царство не скажу, як її звати…

Наче на той світ зібралася!.. крррра! знадвору ніби щось осипається…

як її звати…

Вони там, як розмазаний пудинг… а запах!.. Я досить чутливий до запахів… порох і вогонь… власне… і гудрон теж… оце вам Потопи, запахи і ще якісь нові… знахідки… о, ніби дух смаженого м'яса!.. запитую у них від голови до голови: «Хто горить? Перевірте, хто горить? хто підгорає?» і оголошую подію, тобто пасмо, яке виринуло з Небес! розстелилося на весь Париж! із дірки в Небесах!..

— Ви бачите у небі пасмо?

Що бачать?.. проте воно світилося чарівно зеленим, синім, оранжевим, мінливим, те пасмо!.. понад усім Парижем… червоним… зеленим… оранжевим… тріскучим! і безліччю жаринок по краях… аби визирнули у вікно, то загорлали б: «чудо!»… яке лизнуло вулицю!.. мить!.. у якусь мить здійнялося! ширяло… з'являлося деінде!.. пролинало аж під Тріумфальною аркою!.. мов нитка крізь голку… пролітало на той бік! без останку!.. уявіть собі ефект!.. і ще мить! два пориви… Опера!.. Військова школа!.. Сальпетрієр!.. воно б могло злизати Жуляку враз! ураз!.. чаклуна!.. щоб він сам кинувся в піч!.. кинувся? кинувся? скільки я не горлав!.. годинами гукав йому стрибай!.. а пасмо його майже огорнуло!.. а над ним шалено мчали літаки!.. мало не чиркали… він їх спрямовував! і от!.. вогняне пасмо!.. удар за ударом! та пасмо його не зачіпало! але жадібно сьорбало всі літаки! у леті! на повному леті!.. як мух!.. велетенським язиком! рої літаків!.. злизувало собі в нутро… розрив у небі… але не Жюля! фантасмагорично це чи ні? потім величезний язик згорнувся! у розрив у небі! знову літаки, знову громи! з того краю неба женуть! женуть! строчать навсібіч!.. скидають!.. вогнем поливають!.. гай-гай, але не Жюля! гай-гай, не поливають! але так! так! спалахує одне крило!.. одне з чотирьох крил вітряка! палає! іскриться!.. ага, таки! таки! два крила!.. сувої диму з кінців! бузкового диму!.. а крила обертаються! хоча вітряк стояв без руху з 1813 року!.. хилиться під поривами! хилиться!.. увесь вітряк!.. і вирівнюється!.. будинок напроти, номер шістнадцять, теж хилиться… хилиться з балконом… балкон п'ятого поверху звисає!.. як гамак!.. як тент над вітриною! а нас, нас як хилитає! від стрімких літакових зграй!.. від сарабанди бомб і залпів!.. усе на нас скидають! шугають! зникають!.. струси з боку впадини за Орденером!.. поки я вам усе змальовую, вже добрі дві години вони закидають Орденер!.. поливають Маркаде, але не так… і знов шугають назад на північ!.. тільки свист над нами… між нами й Жюлем… розмай! бенкет! гульба!.. та все ж краще, ніж пасмо, величезний вогняний язик у небі!.. бомби — це зрозуміло, але не вогняний язик!.. і не вітряний вир, либонь найстрашніший!.. без бомб, без язика, отак, у повітрі! вир нас кидає вдовж коридору, мов несамовита довбня!.. брррам! і повно шрапнелей, повно шиферу!.. злива цегли!.. так що ви, розмазаний по стінці шмат м'яса, волаєте від болю!.. та літакам у повітрі хоч би що!.. ганяються один за одним! і з громом блискавок щезають!.. лиш риски в небі, а вони вже далеко! на північ! на північ! Курнев!.. «Дюфаєль»! за ваше здоров'ячко!