Читаем Феєрія для іншого разу полностью

— Ну тоді дайте хоч передрімати!.. дурниць не верзтиму, як спатиму… відновлюючи сили… виснажений безсонням, от і не доберу, що до чого… уже більше тижня… більше тижня вже не сплю… геть не сплю… від перевтоми… шуму у вухах… і потім, трохи з переляку… від «повідомлень про смерть»… від «мініатюрних трун»!.. розумієте?.. Мюрбат, батько Туанон, напевно стежить за моїм душевним станом… «Наженіть на нього страху!»… він «командир»… у нього є куткові… у нас мабуть, найлихіший… безперестану погрози… пані Туазель їх отримує і передає мені… «Вручити особисто» написано… не маю захисту… що, і мені Мюрбату привіт передати? це легко, я винахідливий… але гризотно для сумління, коли ви, саме ви нікому зла не робите… і всі цим користаються!.. усе люте в житті припадає на вас… а всі радощі й лінощі іншим!..

Варикози, розсіяні склерози, грижі, ускладнення й запалення сідничного нерву, а бронхіти які! просити кого? що? і про що? у Безоні, Беконі, Анржантеї, Сартрувілі, Уй… скільки навіжених? і нетерплячих! розлютяться гірше, ніж Мюрбат, якщо там не з'явлюся!.. теж погрози мені надсилатимуть і мініатюрні труни… чи, може, всі згоріли? тоді інший клопіт… знову мій! на мою голову! розтини всім робити… бо я «присяжний» лікар.

Без мене на небо не полетять…


Я, присяжний лікар такий-то, посвідчую, що пан Анабаз Леон, 42 роки, токар, проживав за адресою Вуа де Алаж, 15, учора 18 червня був знайдений обгорілим. Його особу посвідчено. Підлягає похованню за місцем смерті. Підпис.


Усім розтини пороблю! навіть порваних на шмаття ідентифікую!.. вже мав десять чи дванадцять випадків… сірі, обвуглені, наче пофарбовані, обмазані… може, там будуть рибалки верховодок, ті, що з димарів попадали?.. просто в полум'я?.. ідентифікую, засвідчу, підпишу

Два століття… три століття… і все піде на краще!.. Ратаї великого Майбуття не будуть розбиратися, хто там хто! удовольняться моїми довідками від руки! а потім на аукціоні рукописи за ціною золота! таким є хід Історії і брррум!

Утраплять накупити собі «атомних» машинок за мої «дозволи на поховання»! і веселої відпустки!

Лише сон чогось вартує! і негайно! не за сто сім років!.. спати — це трохи померти, і щоб нічого не наснилося, спати, як туша… я б собі викроїв хоч мент божественної сплячки, якби не Жуляка на вітряку, жонглер громами! і найгірше й наймерзенніше, що цьому фігляру все сходить з рук!.. цьому клоуну-обрубку, що знавіснів від спалахів! крутію на коліщатках, який від самого початку й безперестану нам накликав, он слухайте брррам!.. всю веремію, усі бомби на наш будинок! уже без вікон, без дверей, ще трохи — й стін не буде… яка несправедливість!.. Був би тут Оттавіо, одне лиш слово! Він би скочив! він би того ліпила спровадив просто в піч! тільки б пшик лишився! від Жуляки! котлета на грилі!.. і пити вже не треба! спрагу як рукою!

Ого! ви скрикнете, от мерзотник! добалакався, скажений рогоносець!.. нічого такого не було!.. вигадує! патякає! наклепує! нажовчує! нашпечує! там був не тільки він! були й інші! і не бачили такого! ні вітряка! ні Жюля! ні Потопу! навіть фріців! усе об'їздили! Біянкур! нижню Булонь! Іссі, Берсі… усі квартали, які ви згадали, і казали, як там гарно і навіть чудесно, може, правда, трохи заяскраво, але ні краплі катаклізму!.. усе оглянули!.. Ґренель… жару не більше, ніж пропитих грошей!.. як розваляло велодром, не бачили!.. ні як кипіла Сена! ні як дриґалася Тріумфальна арка!.. ні метро, повне серафимів, як усі станції у хмарах погоріли!.. нічого такого! брехло! вайло! лайно!

— Ми не маємо стосунку до тих лайдакі-і-і-в! ви про них говорите лише собі на захист! вони не чубилися під столом! ні біля буфета! ні пів буфета! не чули хропіння-харкання Норманса, ні вибухів у долині Маркаде!.. вони всі в каналізації сиділи, ваші лайдаки! трясця! казна-що! під бомбами не шпацирували!.. ні на Жавелі… ні в Сен-Клу… ні у Венсенні… десь значно нижче сиділи ваші персонажі! ще глибше нір сліпих щурів, щурів-печерників, які сховалися від усього!.. тільки пізніше вони оговталися, знов набралися страшенного нахабства, злигалися, замайоріли прапори, пішли паради!..

«От ми, сміливці з-під пачулі! хто проти? покидьок!»…

Підіть погляньте, як святкують маси! Героїв тепер маси! Баяр не вартий і кольки! тисячі кольок!..

— Він не злякався?

— Зрадник! запроданець! бунтівник, бо не обісравсь зі страху! у петлю!

От вам виверт ідеалів… душі навиверт!.. світ навиверт! не тільки квартира пані Туазель! сонце блукає із заходу на схід! гадаєте, ви все бачили? дзуськи! дзуськи! дзуськи! це лише початок!.. Апокаліпсис проводиться любенько по районах!.. тринадцятий уже в повітрі!.. і шістнадцятий! і сімнадцятий!

— Ти ба, як розходився!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века