Феєрія для іншого разу

Співаю йому… та йому плювати!.. він кидається на інший поручень! на нього падає світло на тулуб, на лице, на ніс… тільки його видно над Парижем… звісно, ген нагорі, у повітрі! обсипаного жаринками! порив за поривом!… навіть нам до кімнати у вікно залітає чимало! потріскують! ми теж можемо загорітися! нам щастить, як і Жюлю!

— Хочу пити, Лілі!.. ти не хочеш пити?

Вона мовчить… я її торсаю… тримаю обома руками…

— Ти хочеш пити, Лілі?

Вона тільки на Жюля дивиться!.. очей з Жюля не зводить! Жюль горішній, жонглер бомбами! я теж кричу Жюлеві!

— Нумо, кокоточка! стрімголов!

Справді, він зволікає, от мудень!.. спонукаю його!.. він шугає зигзагами, знову! от так пригода!.. ніколи не проламає поручня!.. хоч він і хиткий…

— Агов, мокра курко!

Кричу йому.

— Іди під три чорти!

Це його відповідь.

А от це особиста образа!.. мене охоплює гнів! кров закипає!

— Зараз піду!

Попереджаю Лілі.

— Ти його звідти забереш? Забереш?

Рішення ухвалено.

Вона здивована.

— Ти? Ти?..

— Більше нікому? Ти?

— Так, іду! рішення остаточне!

Але цієї миті: Брррум!.. перед нами! вибух! отам, просто внизу… хотів із ним поговорити… дихання сперло!.. хапаюся за балкон… ледь не падаю!.. мені зле!.. справді зле!.. але не хочу, щоб вона туди рушала, тобто Лілі!.. щоб вона згоріла заради того брудного ведмедя?.. ти ба, спрага його палить? горлянку пора промити?

— Пити? Пити хоче?

Що за світ!

Звісно, той розбишака хоче пити! А мене не пускає!

— Кидайся донизу, гей, глек сциклин! мистець!

Оговтуюся…

— Звідник! боягуз!

От моя відвертість! і крізь яке торнадо!..

А він водить пальцем коло рота!.. мовляв, не проти випити!.. Демонструє нам!..

— Ти ба! у нього спрага!

— У мене теж спрага, відьмо! я теж не маю що випити!..

Їй байдуже до моєї спраги!

— Жюлю! Жюлю!

Вона його гукає.

Ох, негідники!… брррум! і вранг! одна за одною!.. будинок знову хилиться!.. одна з віконниць відривається разом з цеглиною!.. не тільки підлога! стіни! стеля! усе ходором!.. Не тільки Жюля водить з боку в бік!.. він, може, й спраглий… а ми що, може, не спраглі?

— Не хочеш умирати, свинтусе?

Кричу йому.

Геть не хоче вмирати! кружляє несамовито у візку…

Спрага! спрага!.. показує рукою!

Над вітряком той самий пекучий вітер, що і в нас! у нас не більше питва, ніж у нього!

— Стрибай-но, лапальнику! що, в штани напудив?

Боягуз, це про нього! страхопуд! у своєму кублі ще тримався!.. гарненько його випхали на вітряк!.. там уже газової лампи «Ауер» немає! там, як у печі! пика вже ясно-червона!.. нехай шугає туди-сюди!.. шукає, де прохолодніше! не в скруті у юті!.. три на три метри простору! але, перепрошую, вид! увесь розжарений Париж! весь Париж у вогняному морі! а горизонт!

Його обвили пекучі повіви, пляшки буде замало!

— Йду! Йду!

— Ні, не підеш!

Сперечаємося.

— Нехай йому вогонь спалить хоч пику, хоч легені, хоч селезінку, не підеш! так йому й треба! так йому й треба!

Тепер я розлютився, по-справжньому! усі зневаги пригадалися, усі страшні кривди, які я мав від того Карабоса! гівняний опецьок падлючий там, нагорі, махлює з літаками! це він у всьому винен! у катаклізмі і громі небесному! Та Лілі це не зворушує!.. Жюлю, бачте пити кортить, вона його жаліє!.. Переживає серцем за Жюля!.. розумієте?.. тільки за Жюля! Овва, на вітряк війнуло західним вітром… порив з боку з-під Левалуа, що все звіває, нагинає… ніби за мить перекинеться… вітряк! і підмосток упаде додолу… і Жюль разом із ним!.. та він тримається! чіпляється! неймовірно! от його єство!.. і він усьому причина!.. так! він! він! вітряк вирівнюється… важко повірити, але це так!.. а Жюль знову розмахує руками!.. диригента корчить! спрямовує своїм дрючком… ще один порив… брррум!.. от!.. і ще один!.. принаджує зграю літаків… цілий циклон!.. з-поза Пассі! як на мене, не менш як п'ятдесят літаків! підлітають із ревом, свистом, шалом…

— Шахрай! Зарізяка! Душогуб!

Заслужив! Прикидається, що це не через нього! ні! це його рук справа! конвульсії стихій! з-позанебесний шал! а тепер хоче нас розжалобити! попити просить! Лукавець! Лукавець! кажу! кажу! ще й у гондолі! розбурхує стихії! і вирує! і не перекидається! ах, Жуляка! Спраглий Жуляка!

— Арлетто!.. Арлетто!

Гукає її.

Вона не піде!

— Лілі! ціпу-ціпу!

Це він її так прикликає!